Сторінка книги

КРУЗ та ЛИС. Напередодні : Вікі-повість

0,00грн

Не дивно, що першою російською навколосвітньою експедицією командували німець та українець - саме українці та німці будували Російську імперію. Дивно те, як росіяни вміють привласнювати й робити "русскими людьми" всіх успішних діячів, навіть якщо прізвище одного з них фон Крузенштерн і він естляндський барон, а іншого Лисянський і він з козацького полкового міста. Ніжин в усіх біографіях Лисянського проходить скоромовкою і нічим не відрізняється від якогось російського містечка, а з Крузенштерном його знайомлять вже перед самим відплиттям експедиції з Кронштадта, попри те, що вони разом вчилися в Морському кадетському корпусі, воювали й разом були на багаторічній практиці в британському флоті. Взагалі, всі попередні біографії цих навколосвітніх мореплавців писали люди, яким навіть за кордон було виїхати не вільно. Це позначалося не тільки на знанні фактів, але і на похмурому стилі викладення, повному обов'язкових радянських штампів про пролетарське походження (навіть якщо ти барон), якусь мазохістську любов до російського матроса (навіть неясно, хто ж їм давав канчуків), відсутність сексу довгих три роки експедиції (навіть якщо полінезійки приходять на екскурсію на судно в самому намисті). Окремо слід було скаржитися на засилля німців і кпинити над скупими українцями. Між тим, тільки завдяки цим якостям наших героїв, які насправді називаються згуртованість та хазяйновитість, в тій імперії відбувалося хоч щось. Сподіваємося, авторові вдалося виправити недоліки попередніх біографій цих двох достойників, і книжку буде цікаво читати широким верствам постколоніальних читачів.

Редакція
***
Історія, якщо це історія 200+, вимушена бути лаконічною. Всіх другорядних деталей їй так чи інакше не зберегти, тут би головні події не перекрутити. Подробиці зливаються в тьмяніючий з роками промінь, що підсвічує одне-два імені, дату події, назву країни і як пощастить – міста, де вона відбувалась. На щось більше його яскравості вже не вистачає. Але якщо під промінь поставити призму письменницької зацікавленості, можна виокремити подробиці, що довго залишались нерозрізненими в потоці світла. До імен головних героїв додадуться нові, насправді – добре забуті старі, ми нарешті зрозуміємо мотиви їх вчинків і, слідкуючи за тонкою письменницькою грою, побачимо, як незначні та ледь помітні події в полковому місті Ніжині стають частиною великого морського сюжету і ширше – історії цивілізації. 

Олексій Нікітін

***
Перша ознака Антонового стилю - сміливість у реконструкції можливих подій (так-так, поєднання непоєднуваного, як же ж реконструйовувати те, що могло бути, але ж чи було: попустіться і повірте на слово).
Друга ознака - сміливе жваве усне мовлення усміхненого чоловіка, відбите на письмі хазяйновитим обертанням слів із різних мовних прошарків: тут помирилися архаїзми зі словами сучасного ужитку - і жодне з них не заважає іншому.
Історичні постаті (Лисянський та Крузенштерн) височать на морському обрії й одночасно міцно впираються ногами у свою материзну - і це теж, як сказали б художники, написано сміливим пензлем в умілих руках.
Навіть наскрізь сухопутні й мляві люди, розгорнувши книжку, вдихнуть і солоних вітрів, і пахощів традиційних українських страв та напоїв, перейнявшись Безбородьковими ініціативами, замислами й поворотністю мудрого купця Делярова, пригодами українських мореплавців на інших континентах (так-так, для них Лондон розкрив обійми задовго до того, як туди помчали купувати маєтки общєпонятні олігархи). А шурхіт кринолінів, а пальчики в мережці, а капелюшки й кучері з-під них -- це теж буде саме в такій кількості, скільки потрібно для лірики...
Віддайте належне і тому чіткому ритму у назві книжки, який відлунює карбованим кроком матроських шерег...
Антон Санченко, вітаю, уявляю, як можна було "засушити" сей сюжет, увібравши його у рамки напутньо-пізнавальної оповіді з цифрами та фактами. А Ви ризикнули застосувати байкарський підхід, бо хто, окрім мисливців, знаменито продукує байки?! Та люди з моря!
І тут нічого не лишається, як повторити традиційне побажання семи футів під кілем сій книжці з Видавництво "Комора"...

Оксана Думанська

***
Відкриття – це завжди конкуренція, перегони, дуель. Хто перший? Гримуча суміш жаги слави й патріотизму зштовхувала лобами найнеймовірніших опонентів, але щоб однокашників, добрих друзів, ще й підданих однієї імперії… Інтрига стає зрозумілішою, коли дізнаєшся, що на чолі першої російської навколосвітньої експедиції поставлено балтійського німця та українця з Ніжина, і старшого за званням підпорядковано старшому за табелем про ранги. Так, ці двоє – друзі, але між ними третій – море… 
В історії географічних відкриттів пальму першості в дуеті Крузенштерн-Лисянський безумовно віддано Крузенштернові. Та чи так це було насправді? Сьогодні, коли польоти до зір стали майже звичною справою, а океанські походи під вітрилами –  екзотикою, читач будь-якого віку гортатиме цю книжку із захватом першовідкривача забутих царств, відчуваючи на щоках жагучу океанську сіль. Пам’ятаєте епіграф до «Марсіанських хронік» Бредбері? «Космічні польоти знову зробили нас дітьми…»

Сергій Сингаївський

***
Автор назвав цю книжку "вікі-повість", але весь її зміст точно не знайдеш у Вікіпедії, нехай навіть на всіх мовах світу разом; радше -- вона сама є цілою спеціальною художньою вікіпедією. В наш час, коли існує OSINT, -- розвідка по відкритих джерелах, -- мав народитися і гугл-роман, роман-розслідування.
Але звісно, щоби зробити це дослідження, треба бути Санченком -- спочатку моряком, потім філологом, далі фахівцем з пошукових систем. Щоби дослідження перетворилося у роман, треба бути письменником-майстром. З книжки в книжку визрівав та шліфувався авторський стиль, що природно і потужно провадить всю масштабну та нюансовану динаміку цього тексту: стрімка гонитва, довгі занурення, медитативні панорами, рвучкі зміни курсу, ніби кит б'є хвостом, влаштовуючи гру хвиль, великих і малих, на поверхні води, робить глибокий вдих, пірнає в океан і полює там на кальмарів -- успішно. Треба бути Санченком, щоби розробити такий підхід: морська історія України, хай в імперському ярмі, але від того не менш українська. Один сюжет в цій історії, що розростається, розгалужується, ніби мапа морських подорожей з відкриттям все новіших земель. Зрештою цей маршрут оббіжить довкола всієї планети, а почався він -- у нашому тисячолітньому Ніжині.

Завен Баблоян

Народився в Херсоні в 1966 році проїздом. Тобто киянин, але в паспорті як місце народження вказано Херсон, чим я все життя безсоромно користувався, бо херсонців у морі цінують більше.

В 1986 закінчив Херсонське Морехідне Училище Рибної Промисловості (ХМУ РП), про що пізніше написав книжку «Нариси бурси» (2010, 2011)

Працював у Керчі в «Югрибпромрозвідці», про що теж написав кілька книжок. Зокрема про те, що найкращий пароплав всіх часів і народів – РС-300 (риболовецький сейнер Астраханської побудови). Готовий відстоювати свої переконання в аргументованій дискусії за чашкою кави. Працював на Чорному морі й у Індійському океані на науково-пошукових суднах рибної розвідки.

Три роки провів у Перській затоці та околицях у складі 8 Тихоокеанської ескадри ВМФ. Залишався при цьому нестриженим цивільним моряком. Був у Ефіопії, Еміратах та Ємені.

А потім ходив по Чорному й Середземному морях та річках Дніпро й Дунай, а також Атлантиці в різних українських та закордонних судноплавних компаніях зі штаб-квартирами в Києві, Одесі, Стамбулі й Піреї на рибальських, суховантажних, пасажирських тощо суднах.
Коли востаннє намагався порахувати відвідані країни, виходило 19, після цього кордони кілька раз змінювалися.

Після того, як азбуку Морзе й радистів відмінили, закінчив філологічний факультет Київського Національного Університету. Українська філологія, комп’ютерна лінгвістика.

Кілька років працював перекладачем з англійської в Держстандарті України й зрозумів, що українською можна написати все, включно зі стандартами з аерокосмічної галузі й біотехнологій. Тож твердження, що українською неможливо писати професійну морську прозу, бо не вистачає професійної термінології, – явне перебільшення.

Особисто познайомився з українськими мариністами Віктором Сильченком та Леонідом Тендюком. Насамперед подивився, як вони переклали «переборку». (Один – переділка, інший – перетинка). Вирішив, що залишатиму її «переборкою», а «сухогруз» – сухогрузом, а не «суховантажем», як пропонував телеканал СТБ, чого дотримувався в усіх своїх книжках. Написав їх звідтоді щось із 13, зокрема кілька перекладних з англійської. (Зокрема спогади Джошуа Слокама й «Фортуну капітана Блада" Сабатіні, "Зухвалі капітани" Кіплінга та "Терор" Сіммонса» тощо ). В 2011 році акцію з «сухогрузом» підтримала Ліна Василівна Костенко в «Записках українського самашедшего». Звідтоді я спокійний за майбутнє української морської прози.

Укладав серії морських пригод для кількох українських видавництв. Перечитав усіх мариністів, яких не дочитав у дитинстві. Написав кілька статей про їхню творчість.

Створив кілька довколалітературних сайтів. Дописував до кількох українських часописів літературні огляди й колонки. «Журив» у кількох літературних конкурсах. Був суворим, але справедливим. В результаті став пародійним персонажем у книжках кількох українських письменників, коли їм треба було ввести персонажа-моряка, й однієї дитячої письменниці, коли їй знадобився хлопчик-акордеоніст. Однак на акордеоні давно не граю, бо трохи невдало засунув руку під двотонну кришку трюму в Одесі в 1997 році, про що написав книжку.