Сторінка автора
Сергiй Одаренко
- Київ, Украіна
- Сторінка на Фейсбуці
Біографія
Дозвольте відрекомендуватися – Сєрж Милославський, цитуючи класика – артист великих і малих театрів. Справжній патріот – так мене називають знайомі (і не дуже) люди, оскільки з моїм прізвищем уперто пов’язують героя Булгакова Жоржа – із п’єси «Іван Васильович». Мовляв, він рішуче виступає за територіальну єдність батьківщини. І як доказ наводять цитату: «Да ты что, сукин сын, самозванец, казённые земли разбазариваешь!?»
Ну що з них візьмеш? Таким людям відома лише екранізована література, а той факт, що під час підготовки кіносценарію нерідко спотворюють первинний сюжет, вони воліють не знати. Це я до того, що в оригіналі Жорж Милославський таки віддав Кемський повіт шведам. Хай там як, але літературна алюзія немає нічого спільного з моїм справжнім прізвищем. В паспорті воно в мене зовсім інше – надто відоме, аби я його називав. А Сєрж Милославський – лише псевдонім на той випадок, коли я окрім основної роботи фрілансю наліво або остерігаюся ставити підпис під якоюсь кримінальною хронікою. І походить він не від булгаківського персонажу, як може здатися, а від історичної місцевості в Києві на лівому березі Дніпра – поселення Милославичі, що існувало до XVI століття на території сучасної Троєщини. Упродовж XI—XIII століть тут знаходилась заміська резиденція київських князів, відома як Радосинь або Рай. Сьогодні ці привілейовані «бренди» збереглися у назві місцевого універсаму.
В XV столітті в Раю оселився останній київський князь Семен Олелькович. Для своєї безпеки та зручності він збудував справжнісінький замок, від якого аж до XVIII століття зберігалися напівзруйновані земляні вали. Тепер на їх місці намили піски і звели однойменний з поселенням житловий комплекс. «Одна з найбільш екологічно чистих зон сучасного Києва. Тут ви забудете про шум мегаполісу і розчинитеся в затишному житті близького передмістя», – рекламують його забудовники. Однак, забувають додати, що будинки стоять фактично поверх токсичного звалища. Пластикові пляшки та пакети, будівельне сміття, побутова техніка, що відпрацювала своє, автомобільні шини – усе це навіки поховане у товщі піску – на згадку про нас археологам майбутнього.
Також Милославським часто називаю героїв своїх оповідань. Особливо, якщо вони значною мірою автобіографічні. Зрештою ландшафти мають здатність змінюватися так само, як і людські долі. Сьогодні на цьому місці було поле, на якому паслися корови, а завтра вже стоїть велетенський житловий комплекс з тисячами квартир. І в кожній з них розгортаються свої долі , радощі та трагедії. Серед них згубилося і моє сумнівне життя, про окремі епізоди якого я розповів у цій ландшафтній біографії. А оскільки я ще живий, то і крапку ставити
Ну що з них візьмеш? Таким людям відома лише екранізована література, а той факт, що під час підготовки кіносценарію нерідко спотворюють первинний сюжет, вони воліють не знати. Це я до того, що в оригіналі Жорж Милославський таки віддав Кемський повіт шведам. Хай там як, але літературна алюзія немає нічого спільного з моїм справжнім прізвищем. В паспорті воно в мене зовсім інше – надто відоме, аби я його називав. А Сєрж Милославський – лише псевдонім на той випадок, коли я окрім основної роботи фрілансю наліво або остерігаюся ставити підпис під якоюсь кримінальною хронікою. І походить він не від булгаківського персонажу, як може здатися, а від історичної місцевості в Києві на лівому березі Дніпра – поселення Милославичі, що існувало до XVI століття на території сучасної Троєщини. Упродовж XI—XIII століть тут знаходилась заміська резиденція київських князів, відома як Радосинь або Рай. Сьогодні ці привілейовані «бренди» збереглися у назві місцевого універсаму.
В XV столітті в Раю оселився останній київський князь Семен Олелькович. Для своєї безпеки та зручності він збудував справжнісінький замок, від якого аж до XVIII століття зберігалися напівзруйновані земляні вали. Тепер на їх місці намили піски і звели однойменний з поселенням житловий комплекс. «Одна з найбільш екологічно чистих зон сучасного Києва. Тут ви забудете про шум мегаполісу і розчинитеся в затишному житті близького передмістя», – рекламують його забудовники. Однак, забувають додати, що будинки стоять фактично поверх токсичного звалища. Пластикові пляшки та пакети, будівельне сміття, побутова техніка, що відпрацювала своє, автомобільні шини – усе це навіки поховане у товщі піску – на згадку про нас археологам майбутнього.
Також Милославським часто називаю героїв своїх оповідань. Особливо, якщо вони значною мірою автобіографічні. Зрештою ландшафти мають здатність змінюватися так само, як і людські долі. Сьогодні на цьому місці було поле, на якому паслися корови, а завтра вже стоїть велетенський житловий комплекс з тисячами квартир. І в кожній з них розгортаються свої долі , радощі та трагедії. Серед них згубилося і моє сумнівне життя, про окремі епізоди якого я розповів у цій ландшафтній біографії. А оскільки я ще живий, то і крапку ставити
