Я йшов до тебе по битому склу порожніх пляшок, порожніх коробок, порожніх людей, з порожніми очима. Йшов до тебе через гору шприців, порожніх пачок, гнилих дружків і порочних дівок. Я йшов до тебе по заметах з попелу, так тихо, так повільно. Я прийшов до тебе через тисячі сторінок, через багатокілометрові поля тиші; через захоплення величчю і жалістю, через сміх, сльози і соплі. Часом повз, часом просто лежав, не знаючи як встати; часом біг по вологій траві, сміючись від того, що йду я до тебе. Але крізь темряву недоумкуватості і ліні я побачив тебе в сліпучому світлі морозного дня, до мене долинула, нарешті, твоя пісня. Неймовірно! Світ вже не буде колишнім ніколи.