Новий роман Марини Соколян “Сторонні в домі” істотно відрізняється від того, що сьогодні прийнято називати «сучукрліт», тобто сучасною українською літературою. Приміром, загальним настроєм книги – відсутністю в ній негативу і спліну, якими насичені твори багатьох вітчизняних авторів. Соколян пише, вигадуючи майже казкові сюжети і вимальовуючи характери персонажів, наче добра фея.
Вигідно відрізняє її манеру так само багата образами і самобутнім гумором мова – авторка відмовилася від нецензурщини і низького стилю, що додає текстам особливої привабливості в очах поціновувачів літературної естетики. Крім того, письменниця не «штампує» у всіх сенсах цього слова – починаючи від відсутності штампів у метафорах і закінчуючи їхньою відсутністю у виборі ідей для своїх творів. Кожен з них – не просто історія із хвацько закрученими сюжетними перипетіями, але ще і можливість отримати оригінальний культурологічний бонус, оскільки в тому, що і як пише Соколян, відображається її інтерес до культур світу.
Саме такий – роман «Сторонні в домі», який поєднує філософський зміст і легку форму викладу. Як читачам, знайомим з прозою письменниці, так і тим, хто збирається почати знайомство з її творчістю із цієї книги – пожива для розуму гарантована. Цього разу нам запропоновано екскурс в єврейську культуру – в форматі детективного сюжету, що стрімко розгортається в місті веж, чеській столиці Празі. Фабула будується на загадковому вбивстві старого єврея Якова Левіна, з яким головний герой, радіоведучий Ян Рейвах, знайомиться вже заочно – через сторінки особистого, досить незвичного щоденника покійного.
У Яна, на перший погляд, є все – робота і стабільний побут (багато в чому завдяки чарівній молодій дружині Мілі), але мріє він зовсім про інше, таємниче і далеке, невідоме, недосяжне і саме тому таке бажане... Як Лея Браха, до непристойності розумна і спокуслива кравчиня, подруга дружини старого Левіна. Саме вона стає для головного героя Шехіною – відображенням присутності Творця в його житті. Вона і є тією таємницею, до якої Ян підсвідомо прагне. Втім, Лея затримується в його долі рівно настільки, щоб дати відчути легкий дотик до серця. Але хто знає, скільком розгубленим на Землі потрібен імпульс, ледве помітний поштовх до того, що вони безуспішно шукають? І такі "погоничі" блукають по світу, часто не маючи власного дому, бо "дім – це стіни, зведені любов’ю, і двері, замкнені страхом ". Та й чи потрібен їм дім? Адже в їх розпорядженні – такий величезний у своїй нескінченності світ.
