Сторінка книги

Сутінки удвох

50,00грн

ПЕРЕДМОВА
до роману Наталії Шахрай «Сутінки удвох»

Нам усім не хочеться старішати. Ми не уявляємо себе старими. Цей досвід є для нас закритим, бо ми ще не досягли того віку, коли самі себе називатимемо старими, визнавши цей факт, і змирившись зі старістю.

Не проживши необхідної кількості років, ми не здатні уявити розміру майбутніх проблем, специфіки стосунків нас, тоді вже старих, з оточуючим світом. І нам невідомо як тодійшній світ ставитиметься до нас, та яким він відбиватиметься у наших очах.

Природа захищає нас від зайвого знання, до якого ми, залежно від віку, ще не готові. Тому цей досвід, для переважної більшості людей, залишається «досвідом на потім» - майбутнім досвідом, відкладеним досвідом.

І як там усе воно відбуватиметься – нам не відомо.

Тому спроба Наталії Шахрай описати події власного майбутнього через призму свого сприйняття реальності, тоді ще молодою жінкою, видається сміливою, як у якості літературного експерименту, так і у якості передбачення одного з варіантів майбутнього. Вона зараховується і вітається.

З погляду Вічності, роман Наталії Шахрай «Сутінки удвох» є такою ж «дитячою» літературою, як і книжки для дітей, що їх пишуть 60-річні діди, попереджаючи про можливі помилки та пастки, налаштовані для дітей «світом дорослих». З тією лише різницею, що «Сутінки удвох» написані 30-річною жінкою для себе, якою вона себе вигадала, уявивши у віці понад 80. Це такий собі, кидок думкою у майбутнє, вигадана подорож у незнане, якого самій авторці досягти не вдалося, бо вона раптово загинула у свої неповні 51.

Роман «Сутінки удвох» — то перший, і останній — бо єдиний і довершений прозовий твір Наталії Шахрай, чиє професійне життя повністю було віддане художній творчості (театральна сценографія, костюми, ляльки, мала скульптура, інтер'єри та викладання предмету «Дизайн інтер'єру» у декількох київських університетах).

Вона також активно працювала у видавничих проектах — від газет до ілюстрованих журналів і бізнес-довідників. Наталія Шахрай глибоко цікавилася світовими релігіями та філософіями, етнографією і еститичними проявами різних культур.

Дія роману «Сутінки удвох» відбувається на Буковині, у містах Сторожинець, та Чернівці.

Цей твір був написаний Наталією Шахрай, як виклик, як протест проти неминучої смерті та власної важкої хвороби, про яку вона дізналася наприкінці 1990-х років.

Кожна з чотирнадцяти частин роману є описом наступного вечора, коли головні герої (Він і Вона) зустрічаються, щоб морально підтримати одне одного у своїй самотності та проаналізувати події оточуючого світу, який, чимраз і чимдалі, стає для них усе незрозумілішим, та віддаляється, частіше залишаючись поза межами їхньої кімнати для зустрічей, приглушений вечірніми сутінками, що спонукають до споминів, і розмов на теми, які завжди хвилюють усіх літніх людей, та про які молодим людям, ніби-то, й замислюватися зарано, але якось так стається, що ми усі, з часом, перетворюємося на літніх людей, хоча доживають до старості далеко не всі.

Уперше роман «Сутінки удвох» було відзначено другою премією у літературному конкурсі «Коронація слова» 2001 року.

Тоді, як розповідає його виконавчий директор Володимир Даниленко, експерти поскаржилися, ніби «відзначати немає кого».

Це викликало шок — бо вже була запланована фінальна, дуже бучна церемонія нагородження. «Як це «немає кого»? - обурився Володимир Даниленко. – Розповідайте, які тексти-претенденти вас зачепили?!» «Ну ось, наприклад, одна дивачка пише про кохання старих людей, яким замолоду не вдалося одружитися, і вони знову зустрілися, лише повернувшись до України, вже у дуже літньому віці». «І що? - перепитав Даниленко. – Як ви оцінили текст цього роману?» «Текст гарний, майстерно написаний, - відповіли експерти, - та хто ж таке читатиме?», «Даю вам ще два тижні на обговорення», - наказав Даниленко, і експерти, пожвавившись, висунули на переможців ряд достойних романів, серед яких опинилися і «Сутінки удвох»

Нагородження тією премією додало Наталії Шахрай нових сил, і вона, після першої операції з видалення грудей, прожила ще 15 років. Вона нікому не розповідала про свою хворобу, мужньо витримуючи постійні хіміо- та радіотерапії, і продовжуючи викладати студентам, аж до останнього тижня свого життя, коли надала останню консультацію дипломникам.

Захист тих дипломів відбувався вже без неї.

Володимир Сердюк
Шахрай Наталія Іванівна народилася 18 травня 1964 року в Попільні Житомирської області, у родині військового. Працювала практикуючим дизайнером та сценографом, викладала дизайн інтер'єрів у Києві.

Триває збір коштів на книгу

Зібрано на друк
3 600,00
Необхідно на макет
100,00
Необхідно на рекламу
100,00