Сторінка книги

Горизонти наших надій

У романі «Горизонти наших надій» молодий чернівецький автор Ел Дрейк спробував підняти чимало тем та змішати, проте не збовтати, одразу кілька архетипових сюжетів. Чи вдалим видався цей коктейль?  

Тематика кінця людського світу неодноразово ставала майданчиком для умозірного експерименту фантастів. За тим, як саме знищувалося людство, можна відстежити, чого найбільше боялося суспільство у часи написання твору. Космічні загарбники, ядерна війна, повстання штучного інтелекту, світові війни… Дещо з цього переліку є і у «Горизонтах наших надій».


Кінець ХХІ століття. Триває повзуча Третя Світова війна між Юніоном – умовно західним світом, та Імперією – східним порядком, який встановлюється Китаєм. Європа вже під Імперією, Юніону треба перехилити шальки терезів. І це зовсім не механічна зброя, бо приблизно така ж є і в Імперії. На сторінках роману швидко і зовсім буденно згадується Мережа та Світова Система Безпеки, персональний гравітаційний транспорт і екзоскелети, іонні дробовики, бойові роботи та люди-кіборги, яких майже неможливо відрізнити від машин. Має бути щось інше. Ось до цього іншого і стає дотичним молодий українець, який разом з родиною змушений був переїхати до Канади. Йому приходить запрошення приєднатися до команди вчених, які працюють у Алерті – найпівнічнішому поселенні на Землі над універсальними ліками. Неважко здогадатися, що це – особливий вірус, який спочатку дарує небачені сили, а потім, за усіма законами жанру, швидко мутує і вбиває носія за лічені години, й одночасно інфікує оточення. Молодий Крістіан, можливо, і не хотів би брати в цьому участі, але відношення у родині не складаються, і це для нього великий шанс проявити власні сили та знайти себе. Проте, він знаходить зовсім інше.

Хорхе Луїс Борхес казав, що всі сюжети зводяться до чотирьох варіацій. Якщо поглянути на «Горизонти наших надій» з цього боку, то помітно, що у романі є три з половиною класичні варіації.

«Про довге повернення».
 Хоча в романі два головних герої – Крістіан та Рей – повернення в них різне. Починається все на далекій півночі Америки, коли друзі змушені пробиватися крізь сніги під довгою полярною ніччю до своїх, аби попередити про халепу. За тими самими законами жанру, вже розпочалася пандемія, тому друзям варто поквапитися. Однак, не все так просто, бо велика гра точиться не лише між Наддержавами, а й між тими, хто прагне якомога швидше розповсюдити вірус і тими, хто проти цього. Безперечно, обидва боки зацікавлені у пошуках ліків, зрозуміло, з різною метою. Крістіан хоче потрапити додому, у місце, звідки він тікав, і в якому залишається його родина. Кілька разів його могли вбити, проте обставини цього варто поки втаємничити, аби читачеві було цікаво спостерігати за подорожами розбитими шляхами і містами у облозі. Зрештою, Крістіан дістається місця, але знаходить там зовсім інше...
Якщо казати про Рея, то його повернення відбувається не лише суто у географічних координатах. Читач знайомиться з ним як з людиною релігійною, тому випробування для нього – це виклик: чи зможе він, після того, що пережив і побачив, повернутися до Бога.

«Про пошук».
Ел Дрейк у своїй біографії зазначає, що є християнином, тому зустріти мотив пошуку Бога на сторінках його роману – не є великою несподіванкою. Перші розділи нам цього не обіцяють: Крістіан – звичайний молодий хлопець, який більше переймається роботою та симпатичним колежанками, але чим далі мандрує герой, тим частіше його думки звертаються до внутрішніх пошуків. Крістіан проходить шлях від гнівного заперечення будь-якої релігії, адже через новостворений синтетичний культ в нього великі проблеми у стосунках з батьком, до дискусії із самим собою над сторінками паперової Біблії – великої рідкості для кінця ХХІ століття і, зрештою, до прийняття. Певним чином Бог стає надією, ліками від вірусу, який іронічно й має назву «Надія» - Hope.
Але саме через це треба застерегти читача, який сподівається побачити у кінці велику битву «Наших» з «Не нашими». Битва відбувається, трансцендентальна і не дуже помітна ззовні. Чи кожному сподобається такий перебіг подій і варіант вирішення? Певно, що не кожному. Зважте на це, перед тим, як братися за читання.

«Про штурм і оборону укріпленого міста».
Герої як мінімум двічі беруть участь у штурмах фортець, якщо розуміти це слово у найширшому сенсі. Не буде великим розкриттям сюжету сказати кілька слів про ці «фортеці».
Перша – система підземних укріплень та каналів, класичне антиутопічне розподілення на тих, хто в абсолютно нелюдських умовах виготовляє нелегальну продукцію, та тих, хто керує ними та має всі блага: гарну їжу, чисту воду і, навіть, високоякісну голограму синього неба.
Друга – високотехнологічна пірамідальна будівля, верхівка якої ховається у хмарах (згадаємо «Того, що біжить по лезу», чи не так?). Системи захисту, бойові дрони, автоматичні турелі, якім протистоять дуже завзяті люди, яким нема чого втрачати.
Якщо ж подивитися з іншого, внутрішнього боку, то Крістіан та Рей тримають оборону фортеці душі своєї. Від обставин, в яких вони опиняються, від похованих друзів та мертвих міст легко зійти з глузду, озлобитися і розчинитися у відчаї чи цинізмі. Все ж залишатися собою – не така проста задача у світі, який помирає.

«Про самогубство бога».
Напряму цієї теми у романі немає, і навіть навпаки – з огляду на пункт «Про пошук». Але «половинка» сюжету все ж таки простежується, хоча й дивним чином. У романі є група осіб, яка вища за уряди Юніону й Імперії, та має свій план щодо людства. Сама поява вірусу та велика гра навколо нього інспірована ними. Але є іронія в тому, що ці істоти – бо далеко не всі з них люди у повному розумінні цього слова – своїми діями розпочали не лише кінець світу для людства. Вони згубили і себе. Хоч їхня агонія і триватиме довше, проте істоти приречені.
Можливо.

Варто ще поговорити про саму оповідь. Роман являє собою довгий лист-мемуари, який пише Крістіан невідомому читачеві. До Крістіана долучається голос Рея, який розповідає про події, свідком яких Крістіан не міг бути, підправляє та уточнює деякі деталі. Через таку манеру оповіді виникає особливе відчуття довіри, яке буває, коли розмовляєш із абсолютно незнайомою людиною у потязі чи в анонімному чаті в інтернеті. Крістіан не хвалиться своїми здобутками, радше іронізує над собою, чесно каже про свої вади і розповідає про почуття.
Через таку будову оповіді читач не побачить великої і глобальної картини зіткнення солдат з інфікованими, заворушення в Імперії, черги на блокпостах, відчай та взаємоповагу. Проте зі слів Крістіана ці картини можна домислити собі: на щастя, Дрейк залишає достатньо непрямих натяків, щоб уважний читач про все це подумав.
І ще одна важлива річ, яку підіймає цей лист з кінця світу. Ми добре знаємо, що історію пишуть ті, хто переміг. Оповідач це також знає, і знає, як вміють замовчувати правду, яка комусь не подобається: чи то владним структурам, чи то офіційним історикам. Крістіан залишає свої мемуари тим, хто захоче розібратися у причинах пандемії. Можливо, з юнацьким максималізмом робить висновки про винуватців трагедії, проте дає свідчення тому, як велич науки та людського духу може бути використана проти творців.
Чи пережив світ Дрейка інформаційні війни? Здається, що так: побіжно згадуються масовані пропагандистські заходи, які відбувалися у Наддержавах. Тому засвідчити що саме відбувалося у Алерті та навколо нього – вчинок, який вартий поваги.

Чого немає у «Горизонтах наших надій», так це зомбі. Дрейк вирішив, що не буде додавати до цього коктейлю трендовий в наші часи супровід, і абсолютно правильно зробив. На тлі високотехнологічних декорацій майбутнього інфіковані люди залишаються людьми, яким співпереживаєш, бо їхня смерть – це аж ніяк не початок чогось нового, як це відбувається у багатьох нинішніх творах про біологічну небезпеку.

Дебютний роман Дрейка залишається книжкою небездоганною, доволі дискусійною у плані вирішення фіналу, проте цікавою не тільки історією подорожі та пошуків головних героїв, а й долями багатьох другорядних персонажів. Багато з них заслуговували б на окрему оповідь, і в тому є велика заслуга автора. 
І, як мінімум, такого коктейлю з апокаліптики, науки та екзистенційного пошуку в нас поки що не було.

Олег Сілін
Письменник, спікер і невиправний мрійник. Вірить, що фантастика може доносити правду і при цьому бути цікавою.
За професією - маркетолог, по життю - фанат технологій, дослідник філософії та теології. У 21 видав свій дебютний sci-fi роман, «Горизонти наших надій».
Ел. - переконаний християнин. Впевнений, що справжня віра в Бога не може бути сліпою, тому що самий прийшов до неї через сумніви.
Тепер він пише про недалеке майбутнє з краєвидом на вічність. Так, і ще про кіборгів, штучні інтелекти, пандемії, війни і просто крутих пацанів.