ГРЕЙС

Тієї ночі сніг з панічною наполегливістю відбілював землю. Його кострубаті клапті шмигали повз ліхтарі, зливаючись у сивий потік вологого холоду. Біле нашестя полонило сосновий ліс, міжміську трасу і ошатний будиночок Грейс. Зимова сухозлітка з такою силою кидалася на розгорнутий ґанок, що дівчина крізь сон чула клекітливий шум, який зіщулюються простір у скорботні сутінки.
Серед ночі у власному ліжку, де ось уже як три роки засинала щасливою поруч із своїм чоловіком Томашем, Грейс зненацька відчула запах формаліну. Дівчина вдихнула ще трохи повітря і остаточно прокинулась. Її огорнув якийсь незрозумілий холод, змішаний з невблаганною сирістю і гидким відчуттям пастки. Вона мацнула інший бік ліжка, де спав Томаш, і воно було порожнім.
Грейс повільно підвелася, відкинувши з очей світле волосся. Вона помітила, як в глибинні кімнати, щось ворушиться. Навівши різкість зору дівчина розрізнила у тій темені дві тіні, які, мов слизькі, гігантські в’юни спліталися в густу чорнильну стрічку. Грейс хотіла закричати, та заціпеніння від страху було настільки сильним, що вуста оніміли, а голос застиг у горлі солоним згустком.
Та страх змінився відчаєм, коли Грейс, нарешті, розібрала, що відбувалося у темному кутку кімнати.
Її чоловік Томаш обіймав незнайому брюнетку у чорній короткій сукні. Грейс кинулася до них та одразу вдарилася об якусь невидиму поверхню, ніби простір згустився і перетворився у непробійне скло. Дівчина протягнула руку вперед і торкнулася чогось холодного та слизького.
Грейс тепер чітко бачила, як Томаш гладить чужу жінку по короткому, шовковому волоссю. Проводить рукою по її тендітним плечам, припадає вустами до молочної шиї. Грейс знову кидається вперед, і знов вдаряється об щось невидиме, непроникне, непрохідне. Прозора стіна не дає їй дотягнутися до коханців. Вона гатить по ній, кричить на весь голос, але ті її не чують. Грейс з усіх сил кидається вперед з бажанням розтрощити цю позірну перешкоду, і від удару втрачає свідомість.
2.
Вранці Грейс розбудив чоловічий голос.
З тобою усе гаразд? Ти кричала вночі.
Біля неї сидів Томаш, і ніжно гладив по волоссю. Засніжені верхівки сосен байдуже заглядали у вікно їхньої спальні.
Томаш сидів такий милий. Грейс дивилася на нього втомленими очима.
Мені приснився жахливий сон.
Та вона не стала його переповідати.
Я загляну до вас увечері, – раптом сказав Томаш, і голос його став іншим.
Що ти сказав? – не зрозуміла Грейс.
Коли? – запитав чоловік, і це знову був голос Томаша, його губи, його рухи, його незрівнянна усмішка.
Не зважай, – відмахнулася Грейс. – Це залишки дурного сну паморочать мене. Я кохаю тебе.
Вона думала, що говорить це Томашу, та коли підвела очі кімната була порожньою. Грейс впала лицем у подушку і… не відчула на ній запаху Томаша. Дівчина щільніше зжалася у клубок та приготувалася почути грюкіт вхідних дверей, коли Томаш вийде з будинку. Ще трішки і цей звук пролунає.
Раптом щось голосно грюкнуло! Грейс злякано схопилася з ліжка.
В будинку знову прогриміло, ніби хтось йшов довгим коридором і зачиняв залізні лунки в’язниць.
Вона стала на порозі спальні перед сходинками, що вели на перший поверх.
Томаше! Любий, це ти? – гукнула Грейс униз.
Та звідти була тільки тиша.
3.
Грейс працює флористом. Букетики та ікебани складає вдома, замовляючи необхідні квіти поштою. Вона наділена широким дизайнерським талантом, і в її ніжних руках будь який несмак перетворювався у витвір мистецтва. Вона любить світло і їй всюди його мало. Навіть продовгуваті вікна по обидва боки вхідних дверей не вдовольняли Грейс.
Цього разу квіти доставили несвіжі, і пелюстка постійно осипалися. Стало холодно.
«Треба запалити камін», - подумала Грейс. Та як тільки підвелася, у вікно коло дверей зазирнуло чиєсь обличчя. Грейс не встигла його розгледіти, як слід, і його поява шалено її налякала. Вона нишком підійшла до вікна, відсунула занавіску і виглянула на поріг. Нікого, лише суцільна білизна засніженого світу. Дивно, але Грейс не помітила на подвір’ї слідів Томаша.
«Напевно, закидало снігом», - подумала Грейс, хоча того ранку з неба не впало жодної сніжинки.
Грейс поправляє занавіску, як знов у вікно гулькнула тінь. Дівчина зойкнула з остраху.
Чого ви тут ходите? – волала Грейс.
Грейс повільно наближається до дверей. «Треба запалити камін… піти прогулятися… Томаш, коли ти повернешся?».
- А-а-а-а! – крикнула Грейс, коли у вікно на неї вирячилась якась жінка.
З’ява почала шарпати двері. Грейс кинулася до них і втялася руками у ручку.
Враз, щось з нелюдською силою штовхає двері, ті розжахуються, і Грейс від удару втрачає свідомість.
4.
Ніч. Грейс отямлюється у своєму ліжку.
«Напевно мене врятовував Томаш, і прогнав оте страхіття геть».
Грейс повернула голову. Половина Томаша знову була порожньою. Раптом двері у спальню прочиняються і на підлогу проливається густа стрічка світла. Колір у нього зеленуватий, мов луска болотного гада.
«Звідки це світло? Поруч зі спальнею немає інших кімнат», - гарячково думає Грейс.
Виникають тіні, які потім переростають у дві постаті. Це Томаш із якоюсь жінкою. Це та сама брюнетка? Ні. Тепер вже інша. Але сукня та сама, зачіска і макіяж однакові.
«Що він робить? О, Боже мій!».
Томаш став позаду жінки і розстібнув їй сукню. Жінка була без білизни. Чорне волосся ледь торкалося блідих плечей. Томаш став цілувати її.
Томаш! Що ти робиш? Я тут! Зупинись! – кричить Грейс.
Вона кидається до них і знову вдаряється об щось невидиме і міцне.
Томаш став знімати брюки. Брюнетка граційно випнула сіднички і руками оперлася на невидиму поверхню. Грейс бачила, як її тонкі пальці побігли вверх, а долонні побілили і злегка розпливлися, ніби їх опустили у воду.
Томаш увійшов у жінку, і та пронизливо застогнала. Вона стали кохатися. Рухи чоловіка були різкими. У них з Грейс це було ніжно і повільно. Звідки ця жорстокість, ця садистична нервовість? Жінка закусила губу. Раз-по-раз вона кидала на Грейс затьмарений погляд, і він здавався їй розмитим, втомленим, хворобливим, водяним. Грейс припала до неї так близько, як могла. Вони були розділені тільки прозорим невідомим, що заважало торкнутися шкіри. Раптом губи жінки ворухнулись. Грейс крізь сльози вдивляється у ті червоні риски, і розуміє, що вони повторюють одні і ті ж рухи.
«Ти наступна…», - кажуть губи. Томаш хапає жінку за волосся. Враз воно з’їжджає з її голови і залишається у Томаша в руках. «Це перука!», - каже про себе Грейс. Жінка тепер була лисою.
Грейс лупиться з усієї сили об невидиму перегородку в надії розтрощити її к бісовій матері, однак знову падає без сил.
5.
По радіо передали, що на околицю насувається снігова буря. Схвильований диктор тараторив, що стільки снігу тут не випадало років зі сто. Приближення чогось страшного і небезпечного можна було відчути у самому повітрі. Те стало важким, незвично крижаним, і обпікало ніздрі. А за кривою рискою лісу, що виднілася з вікна спальні Грейс, простора потемніла і набула темно-фіолетового кольору. Нудотне, мутне, бездонне громаддя ставало все ближчим.
Місто спорожніло всього за кілька годин. Дорогу швидко замело. Томаш жартома називає цю дорогу «вдовою». Каже, що вона здається йому забутою.
З тобою усе гаразд? – запитує Томаш, коли Грейс відкрила очі.
Томаше, навіщо ти так зі мною? – ображено заговорила дівчина.
Я не розумію, про що ти?
Ти кохався з іншою на моїх очах, тут, у нашій спальні, цієї довбаної ночі!
Грейс втратила межу між сном і реальністю. Тепер вона була переконана, що вона то все бачила направду. Томаша, бліду чужинку, їхні пестощі і поцілунки. І єдине, чого їй зараз хотілося, це щоб Томаш її заспокоїв. Вона вже навіть приготувалася почути його бархатистий голос, ніжний і рідний.
Бачу, ліки не допомагають, - пролунало раптом з його вуст.
Грейс сахнулася. Голос Томаша став чужим.
Про що ти кажеш, Томаше? Які іще ліки?
Люба, це був лише сон. Черговий поганий сон, - чується у відповідь і голос знову належить Томашу.
«Це неможливо винести, - думає про себе Грейс. - Я божеволію. Це все ці кляті сни».
Вона машинально торкнулася свого чола кінчиками пальців і відчула щось липке. Коли піднесла пальці до очей, на них була кров. Грейс хотіла схопити люстерко, яке завжди стояло коло ліжка, однак сьогодні його там не було. Вона провела по чолу рукою і відчула на ньому гулі і садни. Невже вона дійсно лупилася об ту невидиму поверхню, що гусла посеред її спальні вночі?
Грейс кинулася до чоловіка, але Томаш залишив її одну.
6.
Цього разу квіти свіжі і слухняно лягають у плетиво. «Це мабуть Томаш приніс їх, коли я спала, - думає Грейс. – Який же він уважний, мій любий Томаш».
«За вечерею ми будемо слухати «Музику для струнних, ударних і челести» Бартока. І він і я обожнюємо цю річ».
Зненацька на горі у спальні Грейс почула якісь звук, нібито хтось пересував меблі. Вона обережно піднімається на гору і з кожною сходинкою звук стає гучнішим. Вона чує шарудіння простирадла, і крізь прочинені двері помічає, як її ліжко заправляє якийсь кремезний негр. Її дихання зупиняється, і вона ледь встигає вхопитися за стулки дверей, що не впасти. Негр різко обертається до Грейс і оголяє ряд білих, міцних зубів.
Капризне дівчисько! – гаркає він.
Грейс втрачає рівновагу і сходинками скочується вниз.
Почавши підводиться, Грейс помічає на своїй кухні сторонніх людей у білій смугастій піжамі. Усі мають бліді, мертвецькі обличчя. Невідомі мовчки їли, ритмічно цокаючи ложками об дно тарілок.
Геть звідси! – кричить на них Грейс, та «непрохані гості» не рухаються з місця. Лише якийсь чоловік із ріжками сивого волосся різко смикнув головою у її бік, і гидко захихикав.
«Треба тікати з цього будинку. Це все клятий буревій, чи «вдова», чи вантажівка із великими фарами… яка іще вантажівка? Грейс, отямся! Ти мариш!»
Дівчина кидається до дверей. Нарешті вона вийде з будинку. Та на порозі її перепиняє та сама жінка, яка вчора зиркала у вікна. Вона погрозливо глипнула на Грейс своїми вибалушеними очицями.
Тобі треба їх випити, - каже жінка вказуючи на дві різнокольорові пігулки, що тримає в руці.
Грейс злякано задкує. Боковим зором бачить, як люди у смугастих піжамах враз підвелися зі своїх місць і, ніби по команді, рушили на неї. Дівчина помічає у дальньому кутку кімнати Томаша. Він стоїть, опустивши руки і дивиться прямо на неї. Його вуста мовчать, і він не робить навіть кроку, щоб врятувати її від цього незрозумілого жаху.
Грейс сама кидається до нього.
«Він не дасть мене скривдити», - думає вона, і падає чоловіку на груди.
Та враз картинка реальності дає тріщину. Зображення Томаша затряслось, розпливлось і на мить зникло. Грейс подалася назад. Потім зображення повернулося і перед нею постав якийсь чужий чоловік із течкою в руках.
Люба наша Грейс, - пролунав голос і він був таким, яким вона чула його у спальні цього ранку.
Ви хто? – спантеличено запитала Грейс, відчуваючи, як дихання покидає її.
Я доктор Лукас, Грейс, ви мене не впізнаєте?
А де Томаш? Де мій чоловік! Він щойно був тут, переді мною! Я його бачила. Поверніть мені мого чоловіка!
Грейс! Ви не могли його бачити. Ваш чоловік загинув у автокатастрофі місяць тому.
Грейс оглядається зокола. Стіни будинку починають сповзати донизу, мов той слиз із занедбаних труб старого підвалу. Фарби, цегла, картини, годинник, камін, букетики, вікна, лампи, посуд, стільці, одяг, платівки, світлини, ліжка і простирадла усе змішується в одну густу масу, кольори якої поступово зливаються в один: спаржевий. За мить Грейс усвідомлює себе серед стін якогось закладу в оточенні лікарів. Від її затишного будинку не лишилося і сліду. Світ навколо змінився, стиснувся до розміру палати психіатричної лікарні. Хоча ні. Сніг за вікнами лишається той же: білий, холодний, і неможливо важкий.
7.
Наглядова рада психіатричної лікарні зібралася на засідання. Кімнату із гранітною підлогою ілюзорно розширювало велике, довгасте вікно, що височіло від середини стіни аж до самої стелі.
Доктор Лукас, як завжди, відчитується перед поважними членами ради про стан психіатричної лікарні. Наглядачам усе подобається, і на кожну закінчену доповідь вони схвально хитають сивими головами.
Пацієнтка з блоку «Є» палати «216» пані Грейс, нажаль, ознак одужання не показує. Стан у неї тяжкий. З моменту аварії і до сьогодні перебуває у полоні візій, де тямила себе у власному будинку зі своїм нині покійним чоловіком. Емоційне потрясіння стало надто тяжким. З огляду на це, вважаю за потрібне подвоїти дозу психотропних препаратів.
Наглядачі підтримали доктора без жодних зауважень.
Др. Лукасе, – звернувся до нього один із членів ради, – як ваш новий винахід показує себе в роботі?
Прозора кімната працює просто чудово, – не забарився із відповіддю лікар. – Завдяки їй ми маємо змогу цілодобово спостерігати пацієнтів. Крім цього, кімната виявляє ще й реабілітаційний ефект. Деякі пацієнти, що відчувають себе там краще, ніж у замкнених палатах. Вважаю, що це допомагає хворим позбуватися страху, що, як ми всі знаємо, є основною причиною викривлення реальності.
Поки тривала лікарські посиденьки, Грейс опритомніла у своїй палаті. Її нова оселя була такою ж білою, як і будинок, що розчинився тьмяним паводком. Напроти височіли сталеві двері із крихітним віконцем зверху.
Враз у тому вікні виникло обличчя. Знову ця жінка із жовто-рудим волоссям і пухкими ланітами. Вона відчинила двері і увійшла до палати. Грейс лежала на ліжку непорушно.
Жінка тримала тацю з пігулками. Разом із паперовою склянкою вона протягнула їх Грейс.
Сьогодні ти напрочуд спокійна, – сказала їй жінка. – Минулого разу ти не пускала мене в палату. Пічу довелося добряче штовхнути двері, щоб я змогла увійти.
Напис на бейджику сповіщав, що жінку звали Белла.
Що сталося, - запитала її Грейс. – Де я?
Ти у лікарні др. Лукаса.
Давно я тут?
Три тижні.
А де Томаш… де мій, - раптом Грейс сахнулася. Її мозок просякли жахливі видіння. Морозна ніч, реальність змережена галуззям снігопаду, з неба витискується темінь, яка пожирає сиву «вдову». Томаш щось розповідає, напевно одну із дотепних історій зі свого серйозного юридичного життя. Виникають вічка фар. Пронизливий звук сигналу. Удар…
Томаш загинув, – сказала Белла. – В лікарні ти намагалася покінчити з життям, тому тебе перевели сюди на реабілітацію.
Коли мене випустять?
Зараз триває засідання наглядової ради. Доктор Лукас доповість про твій стан.
Мені тут не місце.
Час покаже.
Белла вже хотіла покинути палату, як Грейс зупинила її:
Белло, звідки це у мене? – вона вказує на чоло, на якому багровіли садна і синці. – Я думала, що це був сон.
Белла зніяковіла. Було видно, що вона стримує слова на виході. Раптом у палату заглянув чорношкірий, кремезний охоронець на ім’я Піч.
Белло, - сказав він грубим голосом, – тебе викликає др. Лукас.
Не все то сон, що сниться, – сказала Белла і пішла.
Капризне дівчисько, – глузливо протягнув Піч, зайшовши до палати. – Вгамувалася нарешті? Ну і галасу ти наробила за ці дні. ПОРУШИЛА НАШ ВТСАНОВЛЕНИЙ ПОРЯДОК. Нічого, др. Лукас тобі мозок вправить, будь у цьому певна.
Піч ще хвильку покрутився у палаті, брязкаючи ключами, які висіли у нього на паску, потім грюкнув залізними дверима, і тиша коридору подавилася відлунням його важких кроків.
8.
Др. Лукас того дня Грейс не відвідав. Дівчина залишалася у палаті сама, вслухаючись у моторошні звуки, що навіженими привидами кидалися коридорами лікарні. Потім вона заснула і прокинулась серед ночі, сполохана сумішшю страху і тривоги, які долітали крізь маленьке віконце вхідних дверей. У ньому постійно мелькали тіні, ніби хтось зазирав у палату, однак не наважувався увійти всередину. Грейс натягнула ковдру до підборіддя.
Раптом поруч за стінкою вона чує шалений жіночий крик. Від нього по шкірі Грейс побігли мурахи. Вона прислоняє вухо до стінки. Із сусідньої кімнати, крім крику, доноситься голос Піча. Він настільки грубий і глибокий, що його ні з чим не сплутаєш. Крик невідомої жінки стає іще дужчим, потім чутно, як ляскають двері її палати. Галас стихає, і лише кроки Піча в коридорі нагадують про неспокій.
9.
Наступного ранку Белла відвідала Грейс першою. Вона знову принесла їй пігулки, тільки цього разу їх було у двічі більше.
Чому так? – перепитала Грейс.
Др. Лукас наказав.
Мені вже і без них краще. Я вже не марю. І сьогодні вночі не бачила ці жахливі сни, – Грейс помацала рани на чолі.
Белла опустила очі, але промовчала. Тільки зараз Грейс помітила слід від обручки на безіменному пальці жінки. У відповідь на її погляд Белла відповіла:
Найгірший ворог це час, який не минає. – Обличчя її прибрало скорботного вигляду. Жінка на якусь мить заглибилась у свої думки, та потім швидко оговталась і серйозним тоном сказала :
Ти мусиш їх випити. У лікарні усі виконують накази др. Лукаса.
А що тут відбувалося минулої ночі? Я чула жіночі крики.
Це лікарня для психічно хворих людей, ти що, думала, що вони тут співають?
Грейс покірно кидає до рота подвійну дозу ліків, і одразу запиває то все водою, яке дуже тхне хлоркою. Та як тільки Белла покинула палату, Грейс виплюнула пігулки на долоню, і сховала під матрац.
Кілька годин Грейс залишалася самою. Стіни палати давили і було важко дихати. Аби відволіктися, вона думками відлетіла у свій будинок, який зараз, напевно, замело снігом; їй навіть вдалося відчути запах їхньої спальні і почути лоскотливе тріщання дров у камінні. Але всі ці спогади затьмарювала смерть Томаша, перетворюючи їх з кольорових ілюстрації на забрудненні, зім’яті, зношенні сторінки.
Від думок її відірвав лязкіт дверей. На порозі постав доктор Лукас. Це був високого зросту чоловік, мав років сорок, можливо більше. Коротке чорне волосся було піднято їжачком. Гостре підборіддя і гачкуватий ніс додавали його обличчю зосередженості і серйозності. За тонкими скельцями окулярів ховалися вузенькі очі, які дивно блискотіли у цій тьмяній оселі.
Як ви себе почуваєте, Грейс?
Грейс впізнала цей голос. Це з ним вона розмовляла у своїх візіях, сприймаючи цього чоловіка за свого Томаша.
Лікар був ґречним і тактовним.
Загалом добре, – відповіла Грейс. – Але у мене в середині якась незрозуміла тривога. Ніби щось має статися жахливе. Хоча тепер я знаю, що найжахливіше уже сталося.
Грейс не знала, як помилялася тоді.
Тривога - це єдиний критерій нашої реальності, – відповів др. Лукас. – І в наших силах цю реальність.
Ви так вважаєте?
Безперечно. Сьогодні віримо у Бога, завтра в чорта. Сьогодні кохаємо, завтра ненавидимо. Нам ніколи не вистачає емоціональної тверезості, що сприйняти світ таким, яким він є насправді.
А яким же він є, лікарю?
Як прозора кімната. І якби хтось не намагався його виправити, він буде битись, як риба об скло. Нічого неможливо змінити, Грейс.
Коли мене звідси випишуть?
Треба, щоб пройшло іще трохи часу.
Скільки?
Лікар посміхнувся.
Стільки, скільки визначу я.
Конкретніше?
За видимою розгубленістю перед тверезим натиском Грейс, др. Лукас ховав неймовірне задоволення. Йому так подобалося дивитися на цю гарну дівчину, на її довге, світле волосся. Він вдивлявся у кожний рух її пухкеньких вуст. І її змарніле, виснажене болем обличчя зачудовувало його своєї невинністю і наївністю. Грейс була чистою, як сніг.
Як тільки я закінчу із попереднім пацієнтом, ти наступна.
Грейс пополотніла. Не від того, що лікар так раптово перейшов на «ти», а від цієї триклятої фрази, яка ледь не звела її з глузду тими безумними ночами.
Що ви сказали?
Я сказав, що ти наступна … у черзі на особистий прийом. Там ми зможемо тісніше і довше поспілкуватися, і я детальніше вивчу твій психологічний стан. І лише після цього скажу, скільки часу тобі тут бути.
Усміхнувшись, др. Лукас додав:
До зустрічі, люба Грейс.
10.
Піч вивів Грейс на прогулянку. Хтось сказав, що буревій минув стороною їхній регіон. Але загроза сніжної катастрофи тиснула з неба притлумленим світлом.
День був чудовим: тихим, без вітру і опадів. Грейс, закутана у махрову хустину, повільно гуляла тонкою стежкою у супроводі Піча. Він йшов за її спиною, і у цій тиші Грейс чула, яка дзенькотять ключі на його паску.
Піч, – звернулася вона до охоронця. – Що було минулої ночі?
Нам заборонено розмовляти з пацієнтами, – суворо відрубав той.
Я чула у сусідній кімнаті твій голос, а потім жіночий крик.
Це ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ розмовляти з пацієнтами, – повторив негр.
Белла сказала…
Белла скоро поплатиться за те, що ПОРУШУЄ ПРАВИЛА розмовляючи з тобою.
Прогулянка скінчилася і Піч повів Грейс до їдальні. Її одяг ще зберігав у волокнах морозну свіжість.
Грейс всадили за порожній стіл. Інші пацієнти їли окремо. Раптом Грейс помічає лису жінку, яку вона бачила у тих збагрених ночах. Поки Піч загавився у розмовах з іншим персоналом, Грейс нишком перебігла, сіла за її стіл і впрост запитала:
Ти впізнаєш мене? Ми бачилася тієї ночі, коли ти була з Томашем… чи…, - Грейс не знала як описати ситуацію.
Дівчина мовчала, бездумно жуючи їжу.
Ти сказала, що я наступна. Що це значить?
Ти наступна, ти наступна, – почала повторювати лиса жінка, з кожною наступною фразою підвищуючи голос, поки не перейшла на крик.
Враз в їдальні зчинився шалений галас. Лисій жінці почали вторити й інші пацієнти: хто кричав «ти наступна» і скубав Грейс за волосся, сухий чоловічок із сивими ріжками, ошелешено вирячаючись, хапав дівчину за одяг, хто просто волав нелюдським голосом, хто ридьма-ридав, а хто мовчки мочився у штани.
Розлючений Піч кинувся на пацієнтів і швидко приборкав усіх за допомогою гумового кийка. Він сипав удари направ-наліво, і хворі просто падали на підлогу, прикриваючи голову. Галас швидко вщух. Піч схопив Грейс за шкірки і поволік до палати.
Будеш місяць без прогулянки, – гаркнув він, коли зачиняв залізні двері.
В цей час у коридорі лікарні між Белою та др. Лукасом відбулася така розмова:
Як Грейс змогла поговорити із іншою пацієнткою? Під дією тих препаратів, які я їй прописав, це неможливо! Ви точно дали їй усі ті пігулки?
Так, – винувато відповіла Белла.
Чемність др. Лукаса як вітром звіяло.
Вона їх випила?
Так…, - невпевнено відповіла Белла.
Піч! – Гукнув др. Лукас охоронцю, коли той показався у коридорі. - Негайно перевір палату Грейс!
Знадобилися ліченні хвилини для того, аби Піч виявив під матрацом сховані пігулки. Грейс силою змусили їх випити.
11.
Після кількох годин відключки Грейс прийшла до тями. Вона знаходилась у кімнаті із сірими стінами, а звідкись зверху падало слабке спаржеве світло. У напівтемряві, яка безшумним роєм кружляла навколо, Грейс побачила, що вона прикута до лікарського столу шкіряними пасками. Усе її тіло було у полоні, і кров ледве просувалася через натиск ременів.
Враз над її обличчям схиляється обличчя Томаша. Та Грейс, десь в глибині свідомості розуміє, що це не він, що цього просто не може бути.
Люба Грейс, – каже Томаш, – я так скучив за тобою.
Грейс затулила б вуха, щоб не чути його голосу, адже він не справжній, та не може.
Томаш кладе їй руку на груди і легенько стискає їх.
Я не хочу, Томаше, припини.
Я так кохаю тебе, – говорить їй Томаш не спиняючи рухів.
Він опускає руку нижче і торкається білизни. Потім проникає глибше.
Ти робиш мені боляче!
Томаш ворушить «там» пальцями, а Грейс то все приносить тільки біль і відразу. Вона бачить, як він починає розстібати сорочку, повільно, ґудзик за ґудзиком. Потім цілує її, торкається язиком її зімкнених вуст.
Враз моторошну тишу прорізає якийсь гуркіт. Томаш сполохується.
Др. Лукасе, - чується десь голос Піча, - я перепрошую, але вас терміново кличуть. Привезли нову пацієнтку.
12.
Піч дотримав свого слова: Грейс на прогулянку не повели. Вона нудилася у своїй палаті, потерпаючи від тієї огиди, яку пережила минулої ночі на лікарняному столі. Межа, яка давала точно визначити де реальність, а де сон ставала дедалі чіткішою, однак ті препарати значно гальмували її становлення. Грейс відчувала, як багнюка чужих речовин хазяйнує в її організмі, вперто і настирно підточуючи життєві сили.
Її провідала Белла і принесла чергову порцію пігулок. Грейс вдала, ніби спить, і Белла просто залишила їх коло ліжка. Грейс встигла вловити частину її розмови з Пічем про те, що др. Лукас покинув лікарню по невідкладним справам. Скориставшись цим, Грейс знову сховала пігулки під матрац.
Сидячи за столом у їдальні Грейс не торкнулася їжі. Організм бастував проти вбивчого лікування і, здається, оголосив курс на самознищення.
Грейс помітила, що серед навіжених відсутня лиса жінка. Натомість, на її місці сиділа інша особа. Вигляд вона мала дикуватий, мутні вибалушені очі моторошно застигли на висмоктаному безумом обличчі. Шкіра на ділянці від ліні очей і до підборіддя була ніби зім’ятою, і нагадувала бридливо застиглий віск.
Вона вмилася кислотою, - прохрипів у вухо Грейс сухий старичок із сивими ріжками. – Вмилася! – повторив він і нервово захихикав.
А де лиса жінка? – невідомо чому запитала його Грейс. Її просто необхідно було задати хоч комусь це запитання.
На що «чортик» обхопив руками свою шию і висунув язик.
Враз, вікна лікарні задрижали. Знадвору почулося жахливо-протяжне виття, ніби зграя гігантських вовків потрапила у смертельну пастку. В цей момент Піч увімкнув радіо. Звідти повідомлялося, що сніжна буря все ж таки, настигла їхню місцевість. Усім категорично заборонялося виходити на вулицю. Рекомендувалося знайти надійний прихисток у будинку.
Піч наказав готуватися до схову. Навіжені під його пильним наглядом збилися у тремтливе стадо і покірно рушили довгим коридором. Грейс, що штовхалася тут же, знечів`я ущипнула одного з хворих за кістляву сідницю. Той від ляку підскочив і заволав на весь білий світ. Це налякало інших і психи кинулися врізнобіч. Піч став наводити порядок своїм звичним методом, і коли пробігав повз Грейс, та встигла зірвати в’язку ключів у нього з паска.
Скориставшись панікою, яку сама ж посіяла, Грейс чкурнула у нетрі лікарні. Трохи поблукавши коридорами, мов крихта у стравоході Левіафана, Грейс натрапила на кабінет із вивіскою «Доктор Лукас».
Вона швидко підбирає ключі і проникає всередину. Вітер жбурляє у скло клапті мокрого снігу, а небо ось-ось чиркне своїм черевом заметену землю.
В коридорі почулися кроки. Хтось стрімко наближався до кабінету др. Лукаса. Грейс похапцем стала переглядати течки на столі. Усі вони містили особисті справи пацієнтів. Враз, серед купи перекошених безумом облич Грейс впізнає обличчя лисої жінки. Швидко перегортає сторінки. Останній аркуш, графа причина смерті: «асфіксія в результаті здавлення дихальних шляхів». Грейс з жахом закриває обличчя руками. Кроки з коридору стають ближчими. Треба негайно вибиратися звідси. Вона кидається до виходу та ненароком чіпляє якісь картонний ящик, що непомітно стояв під столом. Той перекидається і з нього вивалюються чорна сукня, чорна перука, чорні панчохи і чорні туфлі на високих підборах. Дівчина напочіпки торкається речей, проводить рукою по штучному волоссю так, як це робив Томаш у її кошмарах.
Грейс почула, як за спиною відчинилися двері. Вона повертається і бачить на порозі Беллу.
Що це все означає, Белло? - сміливим і впевненим голосом запитує Грейс, а очі у неї повняться сльозами.
Белла винувато опускає погляд.
Це все так клята кімната, - змучено відповідає жінка.
Яка кімната?
Кімната з прозорими стінами, новий винахід др. Лукса. Він запроторює туди молоденьких жінок і …
Белло, скажи, що на мене чекає?
Тобі треба тікати, Грейс. Інакше, ти станеш наступною.
Вони обоє якусь мить зберігали мовчанку, поки її не порушив лютий крик Піча.
Гре-е-е-йс!!! – волав він шаркаючи коридором своїми кремезними ступнями. – Кепське ти дівчисько! Ти знову порушила ПРАВИЛА.
Тікай! – каже їй Белла. – Я його затримаю.
Грейс і Белла вибігають з кабінету і шлях їм затуляє Піч. Він глипнув на Беллу.
Це ПРОТИ ПРАВИЛ!
Чхала я на твої правила! Невже ти не бачиш, що служиш злочинцю, збоченцю, який зводить на той світ ні в чому не повинних дівчат?
Не смій так казати про др. Лукаса! Вони усі хворі.
Вони не більш хворі, ніж цей хтивий покидьок! – кричала на Піча жінка. – Невже ти не бачив, що він із ними робить, Піч? Ти вважаєш, що ґвалтувати дівчаток у тій його бісовий прозорій кімнаті ЗА ПРАВИЛАМИ ЛІКАРНІ?
Піч задумався. Його шал дещо вщух. Скориставшись цим, Грейс чкурнула до виходу. Піч було ринувся за нею, та Белла впевнено стала на шляху і суворо пригрозила:
Не смій! Інакше в цій лікарні буде на один труп більше!
Грейс розчахує вхідні двері і в обличчя їй відразу б’є тьма колючих сніжинок. Вони обпікають шкіру. Вітер дме з такою потугою, що Грейс мусить схопитися з стулки дверей, щоб її не заштовхало назад.
Вона робить один крок і випадає у світ крижаного безумства природи. Її ноги грузнуть у мокрій лаві, шкіра вкривається дрібними тріщинками. Нутро тремтить від тих моторшних завивань, якими повниться простір. Дихати неможливо. Сніг усюди. Дика чистота. Убивча цнотливість світу, де стерлося і добро, і зло, і лишилося крижана праматір, як багато-багато мільярдів років тому.
Грейс падає. Скажене вороння зими викльовує очі. Лікарня лишилася позаду і втонула у сніжних хвилях. Вертатися? Ні! Краще померти тут, ніж бути знищеною у прозорій кімнаті др. Лукаса.
Грейс вдається дістатися «вдови». З останніх сил вона виходить на обочину, і падає на коліна. От і все. В очах темніє. Холод сковує кінцівки. У скісному потоці снігу Грейс мариться чорна постать із кістлявими руками. Вона повільно наближається. Скоро, зовсім скоро вона торкнеться її серця.
Раптом позаду чується гарчання двигуна. Коло Грейс зупиняється авто, і водій відчиняє двері.
Вона піднімається з колін і ледве садовить своє тіло на переднє сидіння. Тут затишно і тепло. Тут її не дістане паща бурану. Грейс кліпнула віями, на яких намерзли криві рядки дрібних льодинок. Відчула, як автомобіль рушив вперед. Тепер можна попрохати водія, щоб він мчав якомога скоріше від цього жахливого місця. Грейс повертає голову і бачить за кермом др. Лукаса.
Вітаю, Грейс, - каже він, і наносить дівчині сильний удар.
13.
Те, що Белла називала кімнатою з прозорими стінами насправді було плексигласовим кубом. Він стояв посеред великого приміщення, яке чимось нагадувало порожній ангар. Зі стелі звисали довгі лампи у бляшаних абажурах.
Сам куб мав два однакових за площею відділення, розділених тонкою прозорою стінкою. Одна частина залишалася темною, але відчувалося, щось у тій тьмі є щось живе.
В освітленій частині на простому лікарняному ліжку лежала жінка з обпеченим обличчям. Голова її була повернута у напрямку прозорої перегородки.
Раптом одна із тих довгих ламп сяйнула і освітила іншу частину кубу. Там стояла Грейс. На ній була чорна сукня, чорні панчохи, чорні туфлі на високих підборах і чорна перука. Її руки блідими мотузками звисали вздовж тіла, а яскраво нафарбовані червоні вуста стиснулися у трагічному мовчанні. На обличчі виднівся синець від удару і фіолетові садни від обмороження. Позаду Грейс стояв др. Лукас.
Він робить кілька кроків і опиняється поруч. Гладить чорне волосся, цілує мармурові плечі, потім вуста. Грейс покірно сприймає поцілунки. Це була вже не людина, а просто тілесна оболонка: без енергії, без руху, без життя.
Як тільки др. Лукас почав пестити Грейс, жінка у іншій частині кубу схаменулася, і припала до прозорої перегородки. Вона почала калатати по ній руками, і гамселити чолом. Жінка щось кричала, однак з кубу не вилітало жодного слова. Він ніби ковтав у собі звуки, рухи і тих, хто опинився у ньому. Ковтав, і ніколи не випускав на волю.
Др. Лукас хапає Грейс за стан і жбурляє об скляну перегородку. Потім зриває з неї сукню і лишає повністю оголеною. Жінка по інший бік дедалі більше шаленіє, і від частих ударів об невидиму поверхню її чоло вкривають криваві бесаги.
Раптом вона замирає.
«Ти наступна», - каже їй Грейс.
Враз, зіниці жінки розширюються і стають чорними, вихористими тунелями. Грейс розчиняється, і падає у непроглядну хлань. Груди зводить від польоту, серце зупиняється на мить ….
14.
… Грейс сидить на передньому сидінні їхнього з Томашем авто. Новенький седан синього кольору. Білий салон. Пахне ваніллю. З динаміків лунає «Музика для струнних, ударних і челести» Белли Бартока. За кермом Томаш. Спокійний і гарний. Він щось розповідає, сміється і на щоках з’являються ямочки. За них Грейс і полюбила Томаша. Вони їдуть «вдовою» додому. Дорога порожня і слизька. Рясно падає сніг: кволий, дрібний, і зовсім безпечний.
З темноти виниряють два здоровецьких вічка фар. Потім видніється обрис вантажівки. Її несе слизькою дорогою, і тонни металу невпинно насуваються на їхній автомобіль. Томаш хапається за кермо, і його обличчя полотніє.
«Нічого не можна змінити», - каже йому Грейс.
Зима того року була трагічною.