ДЕТЕКТИВНА ІСТОРІЯ НА ЗАДАНУ ТЕМУ
Українці полюбили власну історію масово та активно. Все, що має позначку «історичний», сьогодні серед вітчизняних читачів в рази популярніше за актуальні й сучасні теми. Нічого нового під сонцем нема, тож сюжети, відповідні сьогоденню, шукають в минулому, далекому й не дуже.

Найбільшою помилкою любителя замішувати тісто сюжету з історичних складників – брати за основу реальні події та принципово наполягати на тому, що нічого не вигадано. Художня література, як кращі її зразки, так і гірші, будується на вигадках. Котрі можуть бути або дуже схожі на правду, або принципово конфліктувати з нею. У першому випадку маємо повноцінне ретро, стилізоване під певну епоху. В другому – альтернативну історію, літературний жанр, який українці досі полюбляють, бо так можна змоделювати вигідну для нас ситуацію.

Наприклад, не підписали у Переяславі угоду з Московією. Чи не здали Київ карателям Муравйова, а розгорнули там партизанську боротьбу. Або не дозволили війську під керівництвом Меншикова потопити в крові бунтівний Батурин. А взагалі, війну на Донбасі нам допоможуть виграти характерники з інших часових вимірів, котрі знайшли дірку в просторі й просочилися, рубаючи загарбників шаблюками турецького зразка.

Значно складніше зануритися в дійсність обраної епохи. Не перенести її до нас, не накласти на наш час, а, дбайливо вивчивши матеріальну частину, моделювати минуле, не зазіхаючи на історичну правду та користуючись сучасним інструментарієм передусім жанрової літератури. Посмодерна доба вимагає цього, а її сполучення з найконсервативнішим жанром літератури – детективом – має дати ефект присутності. Вигадана автором історія має бути схожою на правду й захопити не фактажем, а оповіддю. На тому стоїть сучасна белетристика.

Автори нової антології гостросюжетного оповідання в цілому з поставленим завданням упорались. Довівши передусім самим собі: детектив можна і треба писати на будь-яку тему. Так, існують жанрові шаблони. Проте їх треба накласти на іншу реальність, адаптувати до неї, зробити історії правдоподібними. До того ж історичний, а точніше – ретродетектив нині відповідає актуальним західним трендам.

Що вигадав і де залишив правду Умберто Еко в класичному вже «Імені рози»? Чи існував насправді третій том «Поетики» Аристотеля, котрий став причиною серії вбивств у віддаленому середньовічному монастирі? Або – чи справжньою була царська Росія, описана Борисом Акуніним у серіях про Фандоріна і Пелагію? Де межа між правдою і вимислом у Дюма-батька, який у XIX столітті писав про XVI-те? Інший француз, Жозеф Роні, відправив своїх героїв у доісторичні часи, перевдягнувши в шкури, давши дерев’яні дубці й відправивши шукати вогонь для племені. А Жан-Франсуа Паро докладно розказав про епоху панування маркізи де Помпадур у «Людині зі свинцевим черевом» – детективний роман на історичному матеріалі, хочете – вірте, хочете – перевірте.

З історією та в історію грається не одне покоління белетристів. Лиш українці з різних причин пасли задніх, бо надто серйозно ставляться до реальності, аби моделювати ситуації та вигадувати правдоподібні сюжети. Уточнення: були ззаду донедавна. Власне, до виходу в світ цієї книги, де пропонується півтора десятка загадок, які герої розгадують у різних епохах. І не всі стосуються історії України прямо. Хоча українці так чи інакше діють всюди, вкотре нагадуючи: нашого цвіту по всьому світу.

Показово, що одне з кращих, на мою думку, оповідань – «Переконайтесь самі» написано в тандемі двома фантастами: Маріанною Малиною та Радієм Радутним. Дебют у детективі зайвий раз доводить – жанр по зубах всякому, хто знає й поважає його закони. Айзек Азімов теж грався в детектив. Нехай слави зажив як фантаст, проте навпаки буває не часто: завзяті детективісти ламають об фантастику зуби.

Поруч, голова до голови, йдуть «Зайченя в сильці» Тетяни Білокінь, «Золото Мазаріні» Віталія Геника. Решта – не гірші, і пропонують полювання на вбивць, серійних та найманих, зрадників, любителів нагодувати жертву отрутою тощо. Проте цінність названих та неназваних творів помітна, коли вони разом. Історія України в сучасному детективі: інакше не назвеш, краще не зацікавиш, повніше не вивчиш.

Андрій Кокотюха