Фігури Ліхтенберга
Юрій Савка

[24.06.2015 15:12]
Слава Ісусу Христу!
Приїхав, я, словом, у ті Ясини. Сиджу, чекаю на зустріч, вирішив вам написати. Мобільна мережа тут так собі, на телефоні одна поділка, надіюся цей лист до вас узагалі дійде.
Так от. Зі священиком я вже поговорив. І про ту злощасну ікону, і про Хаврона, якого той згадав у проповіді. Священик тут старий і нетямущий, колись був комбайнером, а як Союз почав валитися – вчасно вловив тренд і пішов у семінарію.
Каже, що ікону його парафії подарував Хаврон. Тому довелося йому подякувати. Ще він вважає, що Хаврон продав душу дияволу. Що, мовляв, один із його парафіян робив ремонт в маєтку Хаврона і на власні очі бачив документ підписаний кров’ю. Як така темність може поєднуватися зі служінням Господу я собі не уявляю.
Попори жвавий протест батюшки, я розколов рамку і оглянув ікону зсередини. Миро, як ви і підозрювали, потрапляло назовні по системі трубочок і насосів. Керувала цим всім простенька мікросхема.
Я спочатку здивувався, навіщо такі складнощі, але виявилося, що ікона видає миро не завжди і не всім. А тільки тоді, коли біля неї хтось щиро молиться. Це і сам священик перевіряв і парафіяни не раз переконувалися.
У очах Богородиці я невдовзі знайшов датчик освітлення, який визначав, чи є хтось поруч. Миро виділялося тоді, коли хтось вставав від ікони, закінчивши молитву. Але, як виявилося, не кожного разу. Спочатку я думав, що «щирість» варіювалася точністю приладу, але мікросхема для такого виявилася занадто складною. Я швиденько забив у пошук номери конденсаторів і ледь не покотився зі сміху.
Мікросхема виявилася генератором випадкових чисел!
Це просто геніально: система видає миро абсолютно навмання, зате люди завжди точно знають, чому в цьому конкретному випадку вона зробила саме такий вибір. Апофенія вищого ґатунку. Саме так і працюють всі «чудеса» Хаврона.
Побачивши, що діло пахне смаленим, священик відразу занервував і спробував зіпхати всю вину на дячка, який, за його словами, ікону від Хаврона отримав, а потім кожного вечора забирав до себе у підсобку, щоб відмити від поцілунків парафіян, а насправді, щоб заправити новою рідиною.
Цей дячок – взагалі цікава постать. Вивчився спочатку на радіофізі, потім у семінарії. Замість того, щоб прийняти сан, приїхав сюди, у глухе село і влаштувався дяком, заодно взявши на себе ремонт старої церкви. Платні ніякої для себе не просив, казав, що таке його служіння Господу.
Він зараз поїхав кудись по справах і буде через годинку-другу. Сиджу ось, чекаю…
Поки що вдалося вмовити священика назвати Хаврона у наступній проповіді єретиком і сектантом. Він довго опирався, видно було, що боїться. Це і не дивно, про Хаврона стільки всякого розповідають… Але погроза позбавлення сану подіяла безпомилково. Я певний, він скаже в неділю все, що треба.
З ікони ми просто витягли механізм і скрутили її назад. Хай парафіяни і далі змагаються у щирості молитви. Це їм корисно.
О, а ось і дячок приїхав. Буду зараз із ним говорити.
Пізніше ще напишу.
Всього найкращого,
Отець Сергій.
***
[24.06.2015 16:04]
Слава Ісусу Христу!
Я навіть не знаю, з чого почати. Сиджу зараз в машині, руки трусяться, серце просто вилітає з грудей. Почуваю себе повністю розбитим. Востаннє зі мною таке було, коли померла Ліда, і, хоч порівнювати напевне некоректно, я не почував себе настільки погано аж від того самого дня. Але не буду відволікатись.
Так от, цей дячок, Яків, він якийсь дивний. Себто, з першого погляду, він абсолютно нормальний хлопець, приблизно мого віку. Носить окуляри, ходить у чорному пальто, начисто голиться. Я думав, що зробив його фото, як роблю зі всіма, з ким говорю, але зараз тільки помітив, що зображення на телефоні нема. Напевне, випадково натиснув не ту кнопку. Зі мною таке трапляється.
Для розмови він запросив мене у свою кімнатку, де він майструє своє приладдя. Він, виявляється, ще й живописець і скульптор. На стінах у кімнатці висять майстерно вирізьблені розп’яття, всі ручної роботи. У всіх них вбудовані мікросхеми, подекуди над головою Ісуса палає німб, а десь по руків’ї хреста бігають дрібні блискавки. Виглядає доста ефектно.
Яків не приховував, що мироточиву ікону зробив він сам. Ба більше, він цим гордився! Мовляв, після того, як ікона з’явилася в церкві, кількість парафіян різко збільшилася і навіть із сусідніх сіл тепер приїжджають паломники, подивитися на «диво».
Я спробував йому пояснити, що задача Церкви нести істину, а не розважати публіку дешевими трюками. Він образився на слово «дешевими» і відповів, що Церква навряд чи витримає змагання з технологією, і що треба йти у ногу з часом.
І тут мене сіпнуло сказати, що, мовляв, так можна і до рівня Хаврона скотитися, який видає за Боже втручання свої примітивні фокуси. Я чекав, що він знітиться від такого порівняння і почне виправдовуватися. Але сталося точно навпаки.
Яків чомусь почав Хаврона хвалити. Сказав, що такі секти – перший крок до реформування Церкви, її наближення до народу. Додав, що сам Хаврон – один з найцікавіших і найрозумніших співбесідників серед усіх богословів, яких він зустрічав. І що його успіх як бізнесмена тільки підтверджує гостроту розуму і глибину мудрості святого старця.
Після того, як Яків назвав Хаврона святим, я не стримався. Закричав, що цей старий – божевільний злочинець, який заснуванням секти хоче банально заробити собі капітал. Про те, що сам він – не надто кмітливий мужик, а користують ним насправді зовсім інші сили, що працюють на розвал Церкви і встановлення влади Антихриста. Словом, переповідав найсильніші тези вашої статті, під якою ви дозволили мені поставити також і моє ім’я.
– Дарма ви так говорите про Хаврона, – відповів на це Яків, вислухавши мене з кам’яним обличчям. – Ви ж знаєте, що богохульство може мати певні наслідки.
– Та яке в біса богохульство? – закричав я не стримуючись. – Ваш Хаврон – лайно, а не святий!
Відразу після цієї фрази в очах у мене потемніло.
Я прийшов до тями через п’ятнадцять хвилин. Голова розколювалася. Перед очима танцювали кольорові плями. Яків приніс мені води, і я випив цілий стакан одним залпом. Я настільки перелякався, що вибіг з його кімнатки, не озираючись.
Вже коли я був на вулиці, то побачив, що Яків біжить за мною. Я, виявляється, забув на вішалці плащ, а на столі – мобільний телефон. У кишені плаща тарахкотіли таблетки. Сподіваюсь, я не почав ковтати їх несвідомо прямо під час суперечки. Схопивши свої речі, я коротко подякував Якову і швидким кроком пішов до машини. Мусив від’їхати від села на кілька кілометрів перш ніж зміг заспокоїтися і хоч трохи прийти до себе.
Тепер, розповівши про все вам, я розумію, що насправді нічого особливого не сталося. Потемніння траплялися зі мною і раніше. Хіба що голова так не розколювалася. І серце не стукало так сильно.
Та менше з тим, втрачати самовладання було явно не варто. Треба зустрітися з Яковом ще раз, вибачитися за свою поведінку і спробувати донести до нього свою позицію щодо Хаврона (яка заодно збігається з позицією Церкви).
Хоча на те, що я зможу його переконати у чомусь сподіватися напевне не варто.
Всього найкращого,
Отець Сергій
***
[24.06.2015 16:47]
Слава Ісусу Христу!
З офісу мені передали номер телефону Коляна, місцевого кримінального авторитета. Він чомусь вважає, що у нього, цитую, «проблеми з нашим паханом», який «топить за Хаврона». Після короткого допиту я зрозумів, що під «паханом» він має на увазі Господа. Навіть не знаю, чи можна це назвати богохульством, адже у лексиконі Коляна це, здається, найшанобливіший титул.
За його словами, йому почали являтися привиди жертв, що на його думку несправедливо, бо гріхи свої він давно відмолив, жертвуючи на церкву доста пристойні суми. Я вирішив не встрявати у марну дискусію і запитав тільки, чи є якісь інші ознаки «гніву Господнього», окрім привидів, що заважають спати.
Він відповів, що є кілька побічних явищ, які він пояснити не може. Наприклад, у домі завелася саранча, з крана почала йти червона рідина, схожа на кров, а вода у пляшках, натомість, згіркла, як полин. Я відразу (на відміну від нього самого) впізнав єгипетські кари, але вирішив поки не поспішати з висновками. Пообіцяв розібратися з усім при зустрічі, яку призначив на завтра на дванадцяту.
Колян запитав, чи є якийсь шанс, що він зможе спокутувати свою вину перед Хавроном. Наскільки я зрозумів, у них був конфлікт через ринок, чи щось в тому роді. Я пояснив, що вина перед Хавроном не є виною перед Господом, бо Хаврон – єретик. Або, перефразовуючи знайомим для Коляна лексиконом, «зовсім з іншого району». Колян перепитав, чи я у цьому певний, а коли почув ствердну відповідь, то зрадів, як дитя.
– Тобто ваші батюшки, – запитав Колян, – можуть помолитися, і вся магія Хаврона – тю-тю?
Не знаючи, що йому на таке відповідати, я просто погодився.
Голос Коляна у трубці раптом зі стомленого різко став діловим. Він тепер, мовляв, скличе на завтра збіговисько своїх друзяк-рекетирів і оголосить, що Хаврон, значить, посланник диявола, а не Бога, і всі попередні домовленості з ним автоматично втрачають силу. А я, разом з іншими батюшками, за певну суму (“не переживайте”-, сказав він) помолимося у церквах, щоб Хаврон не зміг своєю магією зашкодити Коляну і його друзякам.
Напевне, треба було пояснити йому, що Церква таким не займається, і що взагалі – цей підхід попахує середньовіччям, але, після випадку з Яковом, я не мав для такої розмови ні сил, ні бажання.
Сподіваюся, при особистій зустрічі я зможу йому пояснити, чим релігія відрізняється від магії. Бо він, здається, не дуже добре це собі уявляє.
Зараз, натомість, поїду додому і висплюся, щоб такого, як сьогодні, більше не повторювалося.
Всього найкращого,
Отець Сергій
***
[25.06.2015 06:24]
Слава Ісусу Христу!
Я знаю, що це звучить малодушно і боягузливо, але я прошу вас відсторонити мене від цієї справи. І навіть не через те, що я злякався, чи не можу справитися з усім, що відбувається навколо. Справа у мені самому, а точніше в моєму душевному здоров’ї. Здається, я потрохи божеволію.
Сьогодні вночі я бачив Ліду.
Це точно був не сон, вона стояла в мене на балконі, дивилася на мене, посміхалася. Я вірю, що якщо простягнув би руку – міг би до неї торкнутися.
Я пам’ятаю все, що ви мені казали тоді, досі розумію, що тягар в мене на душі занадто важкий, щоб позбутися його так швидко. Але я думав, що видужав, а тепер бачу, що хвороба моя, спровокована смертю Ліди, не пішла, а тільки посилилася. Можливо це тому, що я досі не розповів вам усієї правди. Невисловлене каменем лежить у мене на душі.
Справа у тому, що Ліда померла не в автокатастрофі. Її вбив маніяк, Симор Онисименко. Ми з сім’єю приховали цю інформацію, щоб уникнути непотрібного розголосу.
Була ще одна деталь, але про неї я не розповім навіть вам. Не можу порушити таємницю сповіді. І від того, що я не здатен цим поділитися, воно мене гнітить ще більше.
Менше з тим, зараз ранок, я практично не спав усю ніч, навіть незважаючи на те, що прийняв дві таблетки снодійного. У мене занадто високий пульс, холодний піт на лобі і ще шалено тремтять руки. Навіть цей лист я набираю через силу.
Але це все дурниці. Я б і не звернув уваги на це, якби не приходила Ліда.
Я знаю, що привидів не існує. Точніше, знав. Тепер уже не певний.
Тепер я вже сумніваюся у всьому, що знаю, тому і прошу, по можливості, перервати мою місію. Я готовий передати справи прямо сьогодні.
Всього найкращого,
Отець Сергій
***
[26.06.2015 11:06]
Слава Ісусу Христу!
Вибачте за ранковий лист. Мені і справді було дуже погано. Тепер краще. Голова і досі болить, але руки вже не тремтять так сильно. Ще трохи і почну знову мислити тверезо.
Плани на сьогодні: поговорити з Коляном і знайти вправного богослова для розмови з Яковом. Я обдумав наш діалог і підібрав хорошу відповідь на кожен його аргумент, але цього буде, безумовно, мало. Він думає набагато швидше за мене і на кожну мою фразу миттю згенерує ще десять.
Якби ви були тут, вам би звісно не склало особливих зусиль розмазати його кількома влучними думками, але навряд чи я колись доросту до вашого рівня. Тому після візиту до Коляна поїду в офіс і спробую домовитися з отцем Володимиром чи отцем Євстахієм. Вони добре знають свою справу, і якщо нам пощастить, Яків почне працювати разом з нами. Це була б чудова знахідка для відділу аналітики, хоча це явно не мені вирішувати, кого посвячувати у роботу нашої служби.
Підготував, до речі, досьє на Хаврона. Виглядає і справді доста жалюгідно, як на проповідника. Колишній зек, сидів навіть не за хитромудрі схеми, а за розбій і крадіжки.
Проте як рекетир він робить успіхи. Раніше з ним мало хто рахувався, але потім у один вечір він, за його словами, «досягнув просвітлення» і навчився керувати блискавками. Перун недороблений, вибачте.
Після того дня про нього пішли якісь зовсім фантастичні чутки. Бандити тепер не дуже хочуть з ним зв’язуватися і таким чином він підминає під себе все більше і більше території, розбудовуючи свою напівлегальну бізнес-імперію.
«Служби» свої він відправляє неохоче. Складається враження, що це йому не дуже цікаво. Але говорить вправно, щоправда, зовсім без дикції, ніби повторює завчений текст. Каже, що через нього говорить Господь. Час від часу влаштовує показові «дива», розкидаючи навколо себе блискавки. Людям таке подобається.
Навряд чи він складе конкуренцію Церкві, але цей спектакль таки варто зупинити. Рано чи пізно. Краще рано.
Всього найкращого,
Отець Сергій
***
[25.06.2015 22:48]
Слава Ісусу Христу,
Тут така справа… Поговорити з Коляном вже не вийде.
Коли я приїхав до його будинку, там вже поралася поліція. Я показав посвідчення і запитав, що сталося. Вони відповіли, що Коляна знайшли мертвого, у лісі неподалік.
Я запитав, де шукати тіло, і відразу побіг туди. Дорога зайняла у мене від сили п’ять хвилин. Колян лежав у одних трусах, на спині. Очі у нього були відкриті, а на обличчі застигла гримаса жаху. На тілі не було жодної рани, окрім однієї, на шиї, схожої до опіку чи ураження кислотою. За формою вона скидалася на дерево.
Патологоанатом сказав, що саме такі сліди лишаються від удару блискавки. Їх називають ще фігурами Ліхтенберга. Штука тільки в тому, що грози цієї ночі не було, за цілу ніч небом не пробігло ні хмаринки. Я роздивився неподалік у пошуках трансформатора, чи чогось такого, але у тому лісі навіть стовпів нема, найближча лінія електропередачі – за кілька кілометрів.
Я попросив експертів передати мені результати розтину і відправився до Коляна в будинок. Поліціянти встигли вже добре навести там безладу, але я встиг помітити декілька дивних речей.
По-перше, кожен годинник у будинку показував різний час, при чому кожен – з різних причин. Годинник на кухні йшов у протилежний бік. У вітальні стрілки були переплутані місцями. Електронний будильник у спальні просто йшов швидше, по дві-три хвилини замість однієї, тому сьома ранку, на яку він був заведений, наставала якраз посеред ночі. Чудовий спосіб звести когось із розуму.
Я розблокував мобільний телефон Коляна, залишений у кишені домашнього халату – там годинник, як не дивно, теж бісився, кожної хвилини змінюючи часовий пояс так, що година постійно стрибала туди-сюди. Одне таке непорозуміння ще можна було якось пояснити, але всі відразу…
Ще у кишені я знайшов заспокійливі таблетки тієї самої марки, що п’ю сам. Отже, в Коляна були проблеми зі сном.
У ванній я наткнувся на червоні плями на підлозі, а де-не-де в кутках – на напівживу саранчу. Пам’ятаю, Колян щось говорив про воду, тож я зробив ковток із пляшки на столі – і справді гірка. (Так, я знаю, що не можна нічого чіпати на місці злочину, але я був трохи збентежений, вже вибачте).
У будинку також знайшлося з десяток нелегальних стволів і під сотню тисяч доларів, що не здивувало ні мене, ні поліціянтів. Поки ми поралися, ззовні під’їжджали бандити на сходку і, почувши про Коляна, перелякано тікали. Тепер із славою Хаврона боротися буде ще важче.
Я ще порився у речах Коляна, але, не знайшовши там нічого цікавого, поїхав у офіс, говорити про Якова. Отець Володимир погодився скласти мені компанію завтра у поїздці до Ясинів.
Під вечір подзвонили з лабораторії: розтин показав, що Колян помер від удару струмом. При цьому смерть наступила рівно на тому самому місці, де його знайшли, ніяких ознак переміщення знайти не вдалося.
Щоб відволіктися, почитав трохи маячні Хаврона, яку роздають безкоштовно на його «службах». Там він травив, що електрика – божественна субстанція, і блискавка служить тому поясненням. Такі слова раніше викликали б у мене тільки сміх, але після сьогоднішніх подій мені стає трохи моторошно.
Невже Хаврон і справді може ними керувати? А якщо так, якої природи його сила – від Бога чи від Диявола?
Дуже не вистачає вашої підтримки. Якби ви змогли приїхати і розплутати цю всю справу… Але не буду себе тішити марними надіями.
Я прийняв чотири таблетки і лягаю спати. Надіюся, що завтра буде хороший день.
Всього найкращого,
Отець Сергій
***
[26.06.2015 02:48]
Слава Ісусу Христу…
Я мушу вам про дещо розказати. Можете вважати це сповіддю. Я не розповідав про це нікому. Не мав права.
Тепер уже все одно, тому що Ліда стоїть там, на моєму балконі. Я бачу її так само чітко, як і все інше. Якщо це сон, тоді цей лист до вас не дійде. Якщо ні…
Тоді жити мені залишилося недовго.
Що ж, це може і на краще. Ще трохи і такі ночі примусять мене покінчити з життям. Я не хочу брати на себе такий гріх. Краще вже померти від блискавки Хаврона, ніж так мучитися. У мене болять усі м’язи. Я сильно пітнію. Серце готове вискочити з грудей.
А головне – Ліда стоїть за портьєрою і посміхається. Я не знаю, чи вона мене пробачила. Не знаю, чи можна пробачити таке. Я був занадто самовпевненим, вважав себе непогрішним, за те і поплатився. Тепер мені все одно горіти в пеклі, тож я поділюся з вами усім. Якщо хочете – поговорите про це з архиєреєм. Мені уже все одно.
Я вже сказав вам, що Ліду вбив маніяк, Симор Онисименко. Його потім знайшли, посадили, а потім він помер у камері. Але була ще одна деталь. Перед тим, як вона померла… Перед тим, як він вбив її, а потім ще двох жінок, Симор приходив до церкви. Я тоді ще вчився і допомагав отцю Володимиру проводити літургії.
Після однієї служби була сповідь, охочих було тоді надто багато і отець Володимир попросив мене допомогти йому. Я сидів у кабінці і слухав про гріхи людей. Давав їм поради. А потім цей Симор… Він прийшов до мене і розповів усе. Про те, як убивав жінок, як розпорював їм животи, як відрізав голови.
Він розповідав у всіх деталях, а я не знав, що йому на це відповісти. Ляпнув дурницю, мовляв, чи каєшся ти у своїх гріхах. Він сказав, що ні. Сказав, що йому все набридло і він хоче, щоб його спіймали. Але перед тим, як я вже збирався викликати поліцію, він запитав, чи може розраховувати на Таємницю Сповіді.
І тут мене переклинило. Я зрозумів, що потрапив у пастку. З одного боку я бачив, що він не бреше, що переді мною справді небезпечний злочинець. Але я не міг нічого з цим зробити, бо таємниця сповіді була для мене священною.
Тепер я би напевне щось придумав. Дав би якісь натяки поліції, вигадав би щось, зрештою, щоб його перевірили, взяли хоча б на олівець, але тоді я просто сидів і ловив ротом повітря, поки Симор, задоволений моїм сум’яттям, не вийшов з церкви.
А через тиждень він убив Ліду, а потім ще двох жінок. Його взяли по гарячих слідах, з останніми жертвами він навмисне залишав свої знаки, йому хотілося попастися.
Він визнав усе, розповів про всі свої злочини, але про мене не сказав нічого. Може забув, а може просто вирішив, що так мені буде важче жити, з провиною, що доведеться носити у собі.
Я так і жив, спробував позбавитися усіх згадок про Ліду, почав навіть потрохи забувати, що сталося, тим часом переконуючи себе, що зробив тоді все правильно, але тепер…
Тепер я розумію, що Ліда мені досі не пробачила. І не пробачить ніколи. Принаймні до того часу, поки я за свій вчинок не заплачу.
І я готовий платити.
Ваш,
Отець Сергій
***
[27.06.2015 0:13]
Слава Ісусу Христу…
Це буде напевне останній мій лист. Навряд чи я доживу до завтра.
Вибачте, що не виправдав вашої довіри. Не зміг розплутати цю справу, не спромігся навіть вивести на чисту воду Хаврона. До речі, знаєте, я вже і не дуже певний, що він шарлатан. Занадто багато людей у нього вірять тепер. І сам Христос, як ви пам’ятаєте, був засуджений первосвящениками.
Та менше з тим, це вже неважливо.
Я провів сьогоднішній день, як на голках. Постійно глушив заспокійливе, від чого зовсім не легшало, навіть навпаки. Я сидів у офісі, дивився на документи і все більше розумів, що мені з Хавроном не справитися.
Прийшли вісті з Ясинів. Старий священик, затинаючись від страху, все ж виступив з різкою критикою Хаврона під час проповіді. Після цього він пішов за Царські Врата, де і впав замертво. Парафіяни клянуться, що бачили блискавку, котра вдарила зі стелі, а на тілі знайшли ті самі сліди, що і в Коляна. Варто говорити, що надворі світило сонце?
Ми збиралися їхати, говорити з Яковом, але він зник. Напередодні він зібрав усі свої речі, захопивши ікони та розп’яття з підсобки і поїхав у невідомому напрямку, нікому ні про що не кажучи. Хтось із парафіян чув, як він розповідав про прийдешній апокаліпсис і про єдиний спосіб врятуватися – Хаврона.
Я не знаю, чи вірити йому чи ні, мені це зараз не дуже важливо.
Зараз я спорожнив баночку зі снодійним, прийняв відразу чотири таблетки. Якщо я не засну і цієї ночі, серце моє не витримає. Якщо засну – мене можуть згубити жахи.
Є ще одна деталь. Коли я приймав душ, то випадково глянув у дзеркало на свою спину. Знайшов сліди схожі на ті, що в Коляна і старого священика. Не знаю, наскільки швидко вони вбивають. Сподіваюся, буде не дуже боляче.
Якщо випадково доживу до завтрашнього ранку, обов’язково поїду в офіс і попрошу про звільнення за станом здоров’я. Не мені тягатися з Хавроном. Може ви б могли його подужати, але не я.
Всього найкращого і вибачте, що вас підвів,
Раб божий Сергій
***
[27.06.2015 03:15]
Зараз третя ранку, я ще ні разу не зімкнув очей.
За вікном я бачу Ліду…
Вона кличе мене за собою.
І я піду…
Я не можу не піти…
Прощавайте…
Помоліться за мою душу, хоча не знаю, чи їй це вже допоможе.
Напевне ні.
***
[27.06.2015 09:25]
Слава Ісусу Христу!
Розкажу вам про те, що сталося цієї моторошної ночі.
Коли прийшла Ліда, я просто лежав і дивився у стелю. Про сон не було і мови. Все життя проходило перед моїми очима. Всі наші дні разом, а потім ті, темні часи без неї.
Вона прийшла о третій годині і поманила за собою. Я не міг опиратися, я встав і пішов, навіть не одягаючись. Разом ми зістрибнули з балкону, проскочили повз кілька будинків порожньою вулицею і завернули у ліс.
Я йшов трохи позаду, чув запах її парфумів, але заговорити з нею не наважувався. З часом до нас приєдналися інші жінки. Вони йшли поодаль, у білих одежах, босі. Я зрозумів, що це інші жертви Симора. А значить, я теж винен у їхніх смертях.
Я йшов з похиленою головою, куди б вони мене не привели. Знаю, я це заслужив.
Зрештою, ми опинилися на галявині, залитій місячним світлом. Посередині, на чудернацькому троні сидів Хаврон. Він був голим по пояс, його татуювання з куполами церков виблискували в місячному світлі. В руках він тримав хрест, на якому танцювали блискавки.
Я відразу гримнувся на коліна, не в силах підняти погляд.
Хаврон окинув привидів поглядом і ті почали щось шепотіти. З часом, вони говорили все голосніше і я почав розрізняти слова. Власне, тільки одне слово. «Винен!»
Вони повторювали його раз за разом, спочатку пошепки, потім вголос, а потім і взагалі криком. Хаврон встав з трону і пішов до мене, тримаючи перед собою хрест. Коли між нами лишалося кілька кроків, він повторив за жінками: «Винен!» І ті відразу зайшлися радісними вигуками.
Я опустив голову, очікуючи справедливого покарання. Хаврон підійшов до мене впритул, підняв хрест…
Добре, закінчую блазнювати. Вам вже напевне доповіли, чим це все закінчилося.