Кілька тисяч знаків про тисячу кроків
Видавати альманах до першого «солідного» ювілею – десятиліття літстудії, – справа відповідальна (мало не претензійна). Мимоволі виникає враження якогось підсумкового жесту, або й творчого звіту. Тож передбачаючи подібну реакцію, повинна одразу застерегти наших імовірних читачів: жодних «офіційних» завдань ми (упорядники та автори) перед собою не ставили.
Попри те, що ідея альманаху виношувалася років зо п’ять, і попри «пафосну» його назву («Перша тисяча кроків»), остаточний задум викристалізувався досить швидко і якось само собою: вирішили зосередитися
на десяти авторах, насамперед, – найактивніших літстудійцях (і не лише з тих, хто є учасниками так званих парадних (гастрольних) акцій, але й залишається з нами і в будні). А далі також все досить просто: десять творів від кожного з десяти авторів за десять років творчості вкупі символічно утворюють тисячу. І подібно до того, як зріз дерева може багато і по суті розповісти про кожен рік його життя, так і кожен із авторів альманаху своїми поезіями здатний репрезентувати якусь відмінну (показову) рису життя літстудійного «організму» як цілості. Свідомо не вдаюся до жодних систематичних розборів творчості окремих авторів, так званої «блискучої десятки». Натомість покладаюся на читацький смак.
А думка читача, безумовно, цікавить нас усіх, адже «Перша тисяча кроків» є, перш за все, творчим експериментом: спробою органічного поєднання непоєднуваного – історичного пласту (представленого добіркою Надії Садової, одної з найдавніших учасниць «Перехрестя») та сьогодення (аж до наймолодшого з учасників – Артема Занори).
Звичайно, ця збірка не є традиційним ювілейним виданням, яке б репрезентувало «літстудійну більшість». А відтак не увійшли до неї не менш цікаві твори поетів, так чи інакше дотичних до «Перехрестя», у тому числі – з-поміж тих, хто нині перейшов у категорію «інтерактивних» учасників, або рідкісних гостей. Хоча – зізнаюся – без них важко уявити собі історію і сьогодення літстудії, і відповідно кожного з них ми завжди з приємністю згадуватимемо.
Лише тепер, озираючись на ці десять років нашого спільного життя під дахом «Перехрестя», починаю розуміти, що багато чим зобов’язана літстудії, як і кожному з її учасників і гостей, якими б нетривкими чи непостійними не бували іноді наші зустрічі і з якими б несхожими поглядами і смаками (і не лише літературними) мені доводилося стикатися. А тому вдячна кожному з них, нехай і неназваних, але однаково дорогих для мене.
Визрівши з маленького зерняти зразка 2003 року, Київська літературна студія «Перехрестя» поступово перетворилася на продуктивну літературну спільноту однодумців. Залишається сподіватися, що це помітно не лише її учасникам. А ще сподіваємось на теплу зустріч зі світом нашої «Першої тисячі кроків»!
Вікторія Осташ,
керівник Київської літстудії «Перехрестя»
