Народився в Херсоні в 1966 році проїздом. Тобто киянин, але в паспорті як місце народження вказано Херсон, чим я все життя безсоромно користувався, бо херсонців у морі цінують більше.

В 1986 закінчив Херсонське Морехідне Училище Рибної Промисловості (ХМУ РП), про що пізніше написав книжку «Нариси бурси» (2010, 2011)

Працював у Керчі в «Югрибпромрозвідці», про що теж написав кілька книжок. Зокрема про те, що найкращий пароплав всіх часів і народів – РС-300 (риболовецький сейнер Астраханської побудови). Готовий відстоювати свої переконання в аргументованій дискусії за чашкою кави. Працював на Чорному морі й у Індійському океані на науково-пошукових суднах рибної розвідки.

Три роки провів у Перській затоці та околицях у складі 8 Тихоокеанської ескадри ВМФ. Залишався при цьому нестриженим цивільним моряком. Був у Ефіопії, Еміратах та Ємені.

А потім ходив по Чорному й Середземному морях та річках Дніпро й Дунай, а також Атлантиці в різних українських та закордонних судноплавних компаніях зі штаб-квартирами в Києві, Одесі, Стамбулі й Піреї на рибальських, суховантажних, пасажирських тощо суднах.
Коли востаннє намагався порахувати відвідані країни, виходило 19, після цього кордони кілька раз змінювалися.

Після того, як азбуку Морзе й радистів відмінили, закінчив філологічний факультет Київського Національного Університету. Українська філологія, комп’ютерна лінгвістика.

Кілька років працював перекладачем з англійської в Держстандарті України й зрозумів, що українською можна написати все, включно зі стандартами з аерокосмічної галузі й біотехнологій. Тож твердження, що українською неможливо писати професійну морську прозу, бо не вистачає професійної термінології, – явне перебільшення.

Особисто познайомився з українськими мариністами Віктором Сильченком та Леонідом Тендюком. Насамперед подивився, як вони переклали «переборку». (Один – переділка, інший – перетинка). Вирішив, що залишатиму її «переборкою», а «сухогруз» – сухогрузом, а не «суховантажем», як пропонував телеканал СТБ, чого дотримувався в усіх своїх книжках. Написав їх звідтоді щось із 13, зокрема кілька перекладних з англійської. (Зокрема спогади Джошуа Слокама й «Фортуну капітана Блада" Сабатіні, "Зухвалі капітани" Кіплінга та "Терор" Сіммонса» тощо ). В 2011 році акцію з «сухогрузом» підтримала Ліна Василівна Костенко в «Записках українського самашедшего». Звідтоді я спокійний за майбутнє української морської прози.

Укладав серії морських пригод для кількох українських видавництв. Перечитав усіх мариністів, яких не дочитав у дитинстві. Написав кілька статей про їхню творчість.

Створив кілька довколалітературних сайтів. Дописував до кількох українських часописів літературні огляди й колонки. «Журив» у кількох літературних конкурсах. Був суворим, але справедливим. В результаті став пародійним персонажем у книжках кількох українських письменників, коли їм треба було ввести персонажа-моряка, й однієї дитячої письменниці, коли їй знадобився хлопчик-акордеоніст. Однак на акордеоні давно не граю, бо трохи невдало засунув руку під двотонну кришку трюму в Одесі в 1997 році, про що написав книжку.