Сторінка книги

Баобаб та інші історії

110,00грн

В пошуках інтонації

Інтонація – чи не найголовніша річ у прозі, попри те, що про неї майже ніхто з критиків ніколи не пише. Пишуть про сюжет, фабулу, інтригу, персонажів, діалоги і таке інше. Між тим, навіть з анекдотів відомо, як важливо, з якою інтонацією написане оголошення „ПІВА НЄТ!” на кіоску. Сивочолий метр дитячої літератури Всеволод Нестайко колись дякував менш іменитому своєму колезі за позичену в того інтонацію малолітнього хвалькуватого хулігана, з якої виросли його класичні „Тореадори з Васюківки”. Не за сюжет, геть інший, не за персонажів, геть несхожих, – за інтонацію оповідача, яка якомога краще придалася до історії про сільських тореадорів. З неї саме по собі виписалось перше оповідання, а там і вся книжка, а там і ще дві. Цікаво, чи не втратилась та інтонація в перекладах на 20 іноземних мов. Але то таке. Головне, що попри всі історичні зміни, книжку досі перевидають в Україні, а діти її люблять, попри всі радянські анахронізми, настільки інтонація виявилася щирою.   Саме тому мене тішать саме дебютні збірки оповідань, а не дебютні восьмисотсторінкові  романи молодих українських авторів. Саме завдяки можливості для автора спробувати різні голоси для своїх оповідок. Різний темп і тембр. І можливість прокашлятися між оповіданнями, якщо взяв зависоко. Між тим, жанр оповідань лишився без підтримки товстих літературних часописів, в яких він колись існував та розвивався, і навіть без літературних сторінок в щоденних газетах. Наклади й обсяг паперової преси невпинно скорочуються щороку, аби не інтернет і літературні сайти та соцмережі, оповідань вже просто не було би де друкувати. Інтернет же гарний всім, окрім того, що не дає відчуття закінченості справи й хоч якоїсь тривкості. Спробуйте знайти свій запис за минулий місяць чи рік у рухливій стрічці фейсбуку. Чи багато літературних сайтів, на яких ви публікувалися, пережили це десятиліття? Тому з малою формою, її обігом і циркуляцією в літературі щось справді порушилося.

З оповіданнями Алли Дорош я познайомився під час однієї зі спроб повернути малу прозу в щоденний обіг, а саме на читаннях „Клубу анонімних прозаїків”. Це публічні читання текстів молодих авторів, коли кожен читає вголос чужий текст, а ім’я автора не оголошується, можна спостерігати за реакцією слухачів на твій текст інкогніто. Читання зусиллями такого собі „Літмайданчика” відбувалися раз на місяць у київських книгарнях та антикафе, авторів, яким цікаво почути неупереджену думку інших про своє оповідання, збиралося достатньо, на кожному засіданні обирали переможця, і вже його примушували назватися і друкували в „Газеті по-українськи”. І ось, попри всю анонімність, виділилося кілька авторів, і серед них безумовно пані Алла, яким після другого чи третього читання їхніх оповідань вже можна було не ховатися за анонімністю. Їхні оповідання вгадувалися всіма слухачами без вагань і помилок, що, мабуть, свідчить про певний впізнаваний авторський стиль, який за час цих засідань, якщо не ще раніше, встиг виробитися. Саме ота, така важлива, впізнавана авторська інтонація. Ну і ще дещо.

Вказівкою на те, що текст належить Аллі Дорош, для мене перш за все була наявність у ньому невідомих мені слів. Небагато, одне-два на оповідання, не шкодить розумінню, але. Я завжди пишався своїм словниковим запасом, дві освіти, філолог за другою, та знайомство з текстами пані Дорош позбавило мене цих ілюзій. Добре, що вже винайшли Гугл. Повторюю, це зовсім не шкодило розвитку сюжету і було швидше вишенькою на торті. Особливо, коли тобі дали поносити Гугл-окуляри:
- Окей, Гугл...
  Другою особливістю цих оповідань була струнка, „музична” композиція. Ну ось заглавний „Баобаб” – це струнний квартет, та ще й джазовий. Кожен з чотирьох його героїв виходить з темряви на авансцену й веде своє соло, поки інші стишують свої партії, акомпанують солісту, але не замовкають в темряві остаточно. Залишаю читачеві самому пошукати музичних впливів у решті оповідань, вони є. А в останньому, автобіографічному, – щемкому реквіємі, - уважний читач знайде і пояснення цій особливості. Не просто навчання в музичній школі, а ще й мама-директорка. А дочка директорки музичної школи в нас  – це все одно що онука Моцарта. Якось так.   Ну і таке інше. Написав би ще про екзотичність чи екстремальність місця дії більшості оповідань, як не чорна екваторіальна Африка, так джазові клуби Нью-Йорка та Брюсселя чи різдвяне рибальське село в Ірландії, але впродовж збірки фокус уваги авторки якось сам собою переміщається в зимовий майданний Київ, а потім і в зону АТО, Україна сама стає доволі екзотичною і екстремальною, як любить авторка, і їй вже нема необхідності тижнями вичитувати інтернетні форуми, щоб розібратися, як живуть люди в Ліберії. В нашій країні вона без форумів знає все. При чому, й Майдан, і війна на Сході для неї не чергова кон’юнктурна тема, як це було в багатьох книжках минулого року, швидко написаних „по гарячому”, а просто ознака часу, що входить в життя її персонажів – хірурга, що кидає практику заради військового госпіталю в АТО, недолугого волонтера, який так і не навчився упадати за однокурсницями, родичів загиблого на Сході воїна, якого не хоче відспівувати московський піп тощо. А коли героїв відмовляється відспівувати церква, їх відспівує література. Бо що ще можуть слова?   Аллі Дорош давно вже пора було спромогтися на першу збірку і таким чином в тій літературі про себе заявити. Побажаємо збірці знайти свого читача і бути лише першою книжкою цієї вже впізнаваної авторки.       З повагою, Антон Санченко

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            

Антон Санченко
Народилася у с. Чечельник, Вінницької області. Закінчила Київський національний лінгвістичний університет за спеціальністю англійська мова, українська мова та література, зарубіжна література . Аспірант інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, в минулому – координатор проектів у міжнародній компанії, дописувач фешн-журналів. Одружена. Виховує сина (Платона, 2010 р.н).

Триває збір коштів на книгу

Необхідно на рекламу
3 000,00