Високі технології - нице життя, або трохи про український кіберпанк

Ігор Сілівра

Передмова до збірки повістей Сергія Пильтяя “Кіберджанк. Неонові історії”.

Насамперед скажу, що, в цілому, я противник виділення в якомусь піджанрі саме “української” частини. Почасти тому, що є ризик загнати себе в своєрідне гетто. Ну, справді, “Відьмак” ‒ фентезі чи польське фентезі? “Нейромант” ‒ кіберпанк чи канадський кіберпанк? “Цілься вище: може, й не вразиш мішень, проте гарантовано не відстрелиш собі ноги”. Але деякі речі вкрай складно розглядати поза контекстом.

Українська література ‒ саме така. У неї проблеми з тяглістю. Зазвичай, кожне наступне покоління стоїть на плечах попереднього. Якщо періодично фізично знищувати переважну більшість письменників ‒ наступне покоління буде вимушеним заново прокладати вже пройдений кимось шлях.

Української фантастики це стосується меншою мірою ‒ цей жанр радянська влада віднесла до відносно дозволених. Втім, це не завадило оголосити кібернетику лженаукою ‒ а отже, ті пагони, з яких мав би вирости кіберпанк, так і залишились пагонами.

Так, з певною натяжкою до кіберпанку можна віднести окремі твори Росоховатського, Забірко, Савченка. Та навіть Велтисова! Але ‒ не виросло. Не було кібернетики, не було “неонових 80-х”, а наші власні “Кримінал-корпорації-комп’ютери” ‒ то вже результат зовсім інших процесів. І як наслідок ‒ прогалина у вигляді цілого піджанру фантастичної літератури.

Але, як відомо, природа не терпить порожнечі. Саме тому рано чи пізно в українській фантастиці мало появитись щось подібне. Я ні в якому разі не говоритиму нічого на кшалт “українській Гібсон”, але все-таки скажу: “український кіберпанк”. І його особливістю буде саме те, що писатиметься про явище, якого в нас не існувало. Це навіть не ретрофутуризм вже буде, а альтернативно-історичний ретрофутуризм. Як би могло б бути, погляд на альтернативне майбутнє із минулого. Тут гарним прикладом може слугувати комікс “Кіберкрай” від видавництва “Воля”. Це трохи інший формат, але не згадати його було б несправедливо: він саме такий, який міг би бути створений, якби розвиток фантастики йшов своїм ладом. І це ‒ неймовірно цікаво.

Ну й перш ніж перейти до кіберпанку в цілому та “Неонових історій” ще мушу згадати роман Е. Красносельської “Цифрові дощі часу” як ілюстрацію згаданої вище тези про природу та порожнечу. Здавалось би, роман повністю відповідає всім канонам кіберпанку… окрім основного - тематики. Все ж кіберпанк ‒ це про людину і суспільство, а даний роман насамперед - про Контакт.

А тепер перейдемо до кіберпанку. Це ‒ не те світле майбутнє, де люди живуть у великих світлих будинках, де розумні комп’ютери відчиняють перед ними двері, переносні термінали дозволяють з’єднатись із Всесвітнім Інформаторієм, щоб будь-якої миті отримати повний доступ до скарбнички знань Людства, і де людина вирішує надскладні проблеми в затінку дерев міста-саду. Кіберпанк ‒ це світ, де всюдисущі очі камер стежать за кожним рухом, де високотехнологічні протиударні лампочки автоматично вмикаються в пошарпаних під’їздах, де домашній фільтр автоматично озвучує ступінь забрудненості повітря, а телефон стежить за господарем й автоматично продає всі його дії в кращому разі корпорації для показу більш релевантної реклами. А в гіршому ‒ спецслужбам. 

Або навпаки.

Озирніться навколо ‒ ми живемо саме в такому світі. Можливо, це наслідок того, що про нього і написали фантасти.

Отже: “Кіберджанк, неонові історії” і що в цій книзі можна знайти. Кіберпанк! Дистильований, в усій його красі та ницості. Хоча формально події відбуваються в майбутньому, фактично ‒ це ретрофутуризм, тут збережена вся стилістика “Неонових 80-х”. Тому тут не варто шукати технічної достовірності: в описаному світі уявлення про комп’ютерні технології цілком відповідають духові часу. Комп’ютерна мережа тотожна віртуальній реальності, будь які дії програм візуалізовані, і хакери завдяки нейрошунтам буквально ковзають по хвилях глобалнету, ухиляються від цунамі вірусів та хижих силуетів сторожових програм. Коли ж вони виходять на вулицю, то поринають в оте саме “нице життя” із ненажерливими корпораціями, кримінальними війнами, їхніми незаконними та негуманними оборудками, андроїдами, клонами, міськими нетрями та корумпованими “сопунами” ‒ Силами Охорони Порядку.

І, звичайно, герой-одинак буде йти проти системи. І, звичайно, ніхто йому не гарантуватиме перемоги. Хеппі-енд ‒ необов’язковий додаток.

В повістях цього збірника автор привідкриває віконечка в придуманий ним альтернативний світ і дозволяє читачу трохи туди зазирнути. Зовсім трохи, але стає зрозуміло, що, на відміну від нашої історії, в 14-му там не зробили того кроку, який дозволив Україні опинитись по інший бік Завіси. Як результат ‒ сіра зона безаконня між Європейською Конфедерацією та Північно-Східним Союзом.

Інколи, щоб оцінити те, що ми маємо зараз, треба поглянути та те, як могло б бути за інших обставин.

Повна відповідність канону також має й негативні сторони ‒ певна заклішованість персонажів (але не сюжету) більш ніж помітна. Втім, значно більшим недоліком збірки є те, що автор тільки привідкрив віконця в створену ним реальність, але не дав можливості як слід туди зазирнути. Оповідання і повісті хоча й об’єднані героями та світом, проте наскрізний сюжет там тільки вгадується. Тому може виникнути відчуття, що ось-ось, зараз автор нам відкриє основне… і раптом все закінчується. Якщо колись на базі цих повістей вийде повноцінний роман - я обома руками голосуватиму за нього.

Не недоліком, але особливістю є перенесення неонової атмосфери 80-х в майбутнє. Технічна достовірність тут відсутня як категорія, вона принесена в жертву атмосфері та настрою. Внутрішню логіку описаний світ має, але це логіка тих уявлень про кіберпростір, які панували в 80-х.

Що є: Комп’ютери, корпорації, кримінал. Хакери, нейрошунти, герої-одинаки, корумповані правоохоронці. Андроїди, клони, сцени 18+. Атмосфера та канон кіберпанку.

Чого немає: Яскравих харизматичних персонажів, технічної достовірності, детального опису світу та його історії, єдиного наскрізного сюжету. Читачу пропонуються шматочки мозаїки, а яку картинку він з них складе ‒ залежить від нього самого.

Отже, якщо все написане вище недостатньо вас налякало ‒ беріться читати, ця збірка ‒ для вас.

-*-*-*-*