Знайти убивцю Фільова (Фантасмагоричні оповідання про днр у складі України)) Репортер Волковський (Роман про карколомні пригоди журналіста на війні) )
Останнім часом інтенсивно просувається ідея повернути окуповані території в склад України на умовах автономії. Саме про страхітливість такої ситуації фантасмагоричні оповідання, в яких дія відбувається після того, як днр стала автономією. Під однією обкладинкою з ними роман про журналіста, який з перших днів на війні і пережив на ній не менше, ніж солдат.
• Оповідання змальовують фантасмагоричну ситуацію, коли так звана донецька народна республіка увійшла до складу України на правах автономії. Дехто з колишніх бойовиків зумів приховати свої злочини, став “шанованою людиною”, хтось із них навіть в депутати Верховної Ради пробився. Вони прагнуть карати колишніх воїнів, котрі виступили на захист України. Одначе, ні жертви злочинів, ні колишні воїни не сидять склавши руки, а вживають заходів, щоб минуле бойовиків відлунювалося їм сьогодні. Отож, мир настав лише формально. Де факто триває підпільна війна.
“Репортер Волковський” - роман про карколомні пригоди журналіста на війні. Він великою мірою передає особистий досвід автора, який висвітлював Майдан, анексію Криму, війну на Сході України. Однак, це не документальне відтворення певних історій. “Автор описав одну кумедну історію, яка трапилася з нами на цій війні, - написав на обкладинці кореспондент польської “Газети виборчої”, найкращий журналіст 2014 року у своїй країні Пьотр Андрусечко, - Юрій Луканов зумів, зберігши кумедність, передати трагедію цієї війни, розповісти про її суть”. У Криму головний герой Іван Волковський визволяє з полону французького телеоператора, вдавшись до авантюрних прийомів. Потім їде у Донецьк, оскільки у полоні опинився його друг і колега. Дорогою він стає свідком трагічної ситуації, коли снаряд бойовиків влучає у пасажирський автобус і вбиває кількох людей. Врешті, головний герой сам опиняється у печально відомій в’язниці “Ізоляція”.
• “Юрій Луканов так точно описав денеерівський концтабір, що складається враження, ніби він сам там був. Суттєвих розбіжностей його опису з реальністю, яку влітку 2014-го я спостерігав у денеерівському концтаборі протягом 48 діб, майже немає. Вкупі з вигаданими, але дуже типовими персонажами, викладене Юрком може здатися читач(к)ам абсурдом, але реальність не менш абсурдна. Думаю, це хороша проза, якій можна довіряти. Я прочитав із задоволенням й можу рекомендувати”, - так оцінив твір колишній в’язень “Ізоляції” Дмитро Потєхін — його оцінка наведена на обкладинці книжки.
• Головний герой і його друг постають перед моральним вибором — збрехати на користь російської пропаганди і визволитися, чи відмовитися і залишитися в полоні, ризикуючи здоров’ям і життям. Вони також шукають відповіді на питання, як поводитися журналісту країни, на яку напали — зберігати цілковитий нейтралітет, чи шукати інакші підходи. Передмову до цього видання написав доктор політології, професор Києво-могилянської академії, автор книги “Війна Путіна проти України” Тарас Кузьо.
• Готуючи книжку до друку, автор оголосив передоплату. Це йому дозволило покрити приблизно третину видавничих витрат.
• Весною цього року Юрій Луканов видав збірник політичних епіграм “Янелох”, який став третьою в серії аналогічних видань. Раніше вийшли “Козюльки” і “Колода від Ющенка”.
• Два роки тому Центр інформації про права людини видав документальну книжку Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”. Автор відомий рядом документальних книжок і документальних фільмів.
___________
Чи може журналіст збрехати, щоб вижити на війні?
Погляди Юрія Луканова на Донбас, його розуміння Донбасу є найсильнішою стороною його антиутопії «Знайти убивцю Фільова». А в романі «Репортер Волковський» автор узагальнює досвід українського журналіста на російсько-українській війні.
Юрій Луканов відомий як журналіст, автор документальних книжок і політичних епіграм. Однак цього року він з’явився перед читачами в новій для себе іпостасі прозаїка, видавши книжку, до якої увійшов цикл оповідань «Знайти убивцю Фільова» й роман «Репортер Волковський» на тему російсько-української війни. Якщо оповідання являють собою антиутопію, в них письменник пропонує власне бачення того, чим може скінчитися для України возз’єднання з «ДНР-ЛНР», то в романі узагальнено досвід українського журналіста на російсько-українській війні.
Юрій Луканов не є першовідкривачем жанру антиутопії в українській літературі.
У цьому жанрі до нього працював Василь Кожелянко, який у романі «Дефіляда в Москві» запропонував читачеві уявити, що було б, якби у Другій світовій виграли німці; Олександр Ірванець, котрий поділив у «Рівне/Ровно» своє рідне місто на дві зони «берлінською» стіною. Юрій Луканов натомість показує, що буде, якщо квазіреспубліки «ДНР-ЛНР» увійдуть до складу України як автономії. Автор моделює ситуацію, коли Київ візьме на себе тягар відбудови зруйнованого Донбасу, Росія не понесе жодної відповідальності, а нова автономія формально підпорядковуватиметься Києву, реально ж нею керуватиме Москва.
У задзеркаллі українсько-донбаського союзу, що його реконструює автор, донбаські бойовики опиняються у стінах Верховної Ради, сидять у кабінетах на Печерських пагорбах у позі «життя вдалося», тобто виклавши ноги на стіл, їздять до Парижа, де купують годинники із зозулькою за шалені гроші, захисники України натомість опиняються в тюрмі, де їх можуть убити кримінальники на замовлення донбаських політичних авторитетів. Право й закони в такій Україні, як це показано в оповіданнях, не діють, а справедливість уже неможливо встановити інакше, як шляхом тероризму.
Фільов — це образ цинічного захисника Донбасу, якому Україна ненависна, але й на ідеали великої Росії йому теж начхати. Фільов паразитує на протиборстві двох систем. Його не цікавлять жодні ідеали, зате цікавлять усі бабки і всі баби світу, тому він грабує і ґвалтує все, що рухається. Після амністії Фільов переїздить до Києва, де його вистежує й убиває одна з добробатівок із помсти за власну сестру, зґвалтовану Фільовим іще на Донбасі. Та, що тихо прийшла й тихо пішла, вбиває покидька зі словами: «Я тебе не амністувала».
Автор оповідань підводить читача до думки, що Україна в разі нового возз’єднання з Донбасом ризикує захлинутися, її накриє хвиля тероризму, Донбас заблокує рух країни на Захід, українське громадянське суспільство буде деморалізоване.
Погляди Юрія Луканова на Донбас, його розуміння Донбасу є найсильнішою стороною книжки. Без цього розуміння книжки взагалі не було б, бо проблема російсько-української війни так чи інакше, але завжди доходить до головного питання: так де ж правда? Можна сказати, що автор тенденційний, заангажований і неполіткоректний, бо мірилом для нього є інтереси України й українців. Він захищає українську правду, а не правду взагалі, якої швидше за все у світі й не існує.
Нещадний він і щодо Донбасу.
Втіленням Донбасу в книжці є так званий добрий Шубін, свій у дошку чувак у спортивках і кросівках абібас, який насправді дуже навіть злий. Цей дволикий персонаж походить із шахтарської міфології: Шубін оберігає шахтарів і шахту. У Юрія Луканова добрий Шубін, вигаданий шахтарем Ваською, запліднює у шахті киянку, що не могла завагітніти, а злий хапається за зброю, грається в геополітику, під’юджений Росією, шкіриться беззубим ротом, зсунувши шапочку-менінгіточку на тім’ячко, обіцяючи світові нову війну. Якщо світову замутити не вдасться, то й перманентний конфлікт згодиться. Мета Шубіна, що є втіленням нескореного духу Донбасу, — змусити Київ почути Донбас і поставити Київ перед Донбасом на коліна.
Хоча Юрій Луканов визначив жанр «Репортера Волковського» як роман, читач має справу з черговим циклом оповідань, наскрізним персонажем якого є репортер Волковський. Автор наділяє його й автобіографічними рисами. Перед нами журналіст — тертий калач, який побував у гарячих точках типу Грузії й розбирається в перманентних конфліктах зразка придністровського. Оскільки на війні обставини не сприяють писанню розлогих статей, Волковський перетворюється на репортера, що коротко інформує суспільство про головне. Його місія полягає також у тому, щоб визволяти своїх братів по перу чи радше по комп’ютеру з лап кримських і донбаських сепаратистів, за плечима яких ховаються доблесні специ ФСБ.
У першому оповіданні разом із донецьким колегою Сухобоковим витягає західного журналіста Дюруа, звинуваченого у шпигунстві, з лап Самооборони Криму. Згодом Волковському доведеться й самому опинитися в донецькій «Ізоляції», щоб витягти вже Сухобокова з лап донецьких сепаратистів. Місія, яку можна назвати «порятунком журналіста Сухобокова», не тільки загрожує життю Волковського — автобус, у якому він прибув на український блокпост, підривають захисники Донбасу разом із пасажирами, але журналіст у цей час проходить контроль і залишається неушкодженим. Ця місія не тільки виснажує його фізично й психологічно — Волковський опиняється в тюрмі «Ізоляція», яку описано реалістично і з натуралістичними подробицями, а й змушує робити вибір між правдою і брехнею во ім’я порятунку людського життя.
Юрій Луканов ставить важливе для кожного журналіста запитання: чи можна збрехати, щоб вижити на війні? Хоча Волковський був тим репортером, який першим передав ЗМІ інформацію про знищення цивільного автобуса бойовиками, проте згодом погоджується на співпрацю з ФСБ й заявляє на спеціально організованій пресконференції, що все написане ним було неправдою. Перед російськими і проросійськими ЗМІ він начебто зізнається, що автобус знищили таки українські солдати. Його друг Сухобоков підтримує цю версію. Мета цієї брехні зрозуміла, але Волковський формулює її з убивчою точністю, коли чує звинувачення в нестійкості від московського журналіста, котрого вперше побачив ще під час анексії Криму. Відповідаючи продажному журналюзі і пропагандистові Путіна, що грає роль непохитного захисника правди у своїй професії, Волковський розрізняє два типи брехні: він бреше, бо жити хоче, а московський журналіст, щоб солодко їсти й пити.
Читача зацікавлять реалії окупації Криму й Донецька, що їх подає Юрій Луканов, бо й факт підірваного цивільного автобуса не вигаданий, а реальний — це відбулося під Волновахою. Автор книжки акцентує на тому, що російська пропаганда засновується на міфах і гіперболах: прийдуть «бандери» на Донбас — усіх перевішають і перестріляють, донбаських дітей порозпинають і т. д. Завдяки путінській пропаганді свідомість населення Донбасу міфологізована. Автор тролить також не тільки донецьких, а й нову українську владу, бо й перші, і другі підмінюють реальне життя віртуальним. У розмові з актрисою Інною, яку посадили в «Ізоляцію» за те, що в кіно вона зіграла роль бандерівки хай навіть і в руслі російської пропаганди, Волковський припускає, що невдовзі актор, який перевтілиться у президента, може стати президентом у реалі.
Не менш істотно й те, що Юрій Луканов розуміє, як тяжко стріляти в людину, в будь-яку людину, навіть запеклого сепаратиста. Недаремно Волковський опікується трупом сепаратистки, телефонує її родичам, щоб повідомити про трагедію, але ті звинувачують у вбивстві жінки українців. Цьому літературному персонажеві належать і проникливі слова про те, що лише на початку війни бувають добрі й погані хлопці, а в її кінці — всі погані.
Однак загалом оповіданням Юрія Луканова зовсім не властиві моралізаторство чи екзистенційний сум, він уміє писати про страшні речі з присмаком пригоди, а його герой-журналіст попри фізичні й психологічні травми не впадає ані в розпач, ані в депресію, навпаки, стає волонтером, допомагає українській армії, зокрема передає на передову якісні форми, що не спалахують від іскри, знаходить серед війни кохану жінку у Варшаві, а ще одна знаходить його сама в Києві. Волковський — журналіст, репортер, волонтер, борець і ловелас, впевнено крокує в завтрашній день. Побажаймо йому успіху.
