⁞⁞⁞



Вона ставала сильною, забувала всі сни та вірші,

зачиняла куточки душі від щему, жалю та протягів.

Вона розквітала заново, як цвіт ранкової вишні,

у ритмі коліс вже рідних для неї потягів.



Її коханці тліли за обрієм, мов викурені сигарети.

Вона мчала собі вперед, руйнуючи всі мости.

У слід лише всі філософи, прагматики та поети

надсилали їй свої одкровенні листи.



Якби вона хотіла пригорнути цей світ до себе -

він би її відкинув, а потім складав би псалми.

Якби вона вирішила, що саме сьогодні треба

почати війну - за нею хотіли б мільйони піти.



Якби вона захотіла
спинити цю кляту планету,

від безглуздості болю та несказаних слів.

Було би так.

Та зараз - вона тоне в його теплі.





⁞⁞⁞

Мудріше за все - час, бо воно розкриває все.

Фалес Мілетський



Час - наче птах

все летить.

Все летить.

Стікає сльозами дощу по віконних рамах.

Час - мов ті сни:

пів життя, наче мить

у шрамах.



Час цілує тебе у зап`ястя

і лишає стигми.

Час сидить у душі китом

і диктує нові парадигми.

Каже тобі:

«Мала, ти лише не кисни.

Другого шансу, звісно, не буде,

то хоча б не вбивайся навмисно.



Ось тобі вірші, вино і ще трохи джазу.

Може так й не відразу

ти розтопиш застарілі морози.

Просто більше рим.

Менше прози.»

Час пливе у ритмі повільно,

без тексту,

без сенсу.

Тютюновим димом проникає в бронхи

й потрохи

палить тебе, мов останню цигарку.



І ти знову легко наповниш чарку,

бо так менше болить

твій кит за грудиною.

І на мить

ти згадаєш про складені крила за спиною.



Час - наче птах

все летить.

Все летить.

І кличе тебе бути рáзом.

Тож, мала, не кисни.

Лети.

Будь ДЖАЗОМ





⁞⁞⁞



Лети білим птахом втрачених мрій в кольорові сни,

подальше від пекучого болю, зневіри та цієї війни.

Час викине в прірву, наче ми були чи не найгірші.

Живи - після нас залишаться тільки попіл та вірші.