Сторінка книги

Місто незачинених дверей

Місто, яке не любить щасливих
Передмова до роману Ол Амат «Місто незачинених дверей»  
Обговорюючи книги про жінок, тим паче такі, що мають виразну любовну лінію, весь час доводиться робити вибір, в якому ключі дивитися на сюжет – в романтичному чи в соціальному. Звісно, кохання є великою рушійною силою та може самочинно зумовлювати неабиякі життєві драми і навіть трагедії, однак твір, присвячений жіночій долі, не може не містити в собі соціальних мотивів. Зрештою, сама авторка назвала свій роман «Місто незачинених дверей», сфокусувавши увагу саме на місці дії роману та особливостях цього середовища.

На перших же сторінках перед читачем постає невеличке і досить непривітне місто Гарзр, життя якого зосереджено довкіл заводу, де працює значна частина мешканців. Розваг у місті небагато, однак всі городяни знають одне одного, що створює атмосферу згуртованості і сприяє поширенню чуток. А також – заважає будь-якому прояву особистості, що виходив би за межі звичного і прийнятого.

Попри це, головна героїня роману, молода жінка Ліна, помітно вирізняється серед інших – вона дивачка, нечупара, не прагне товариства, не намагається сподобатись чоловікам, та й на загал не пускає нікого до свого життя. А ще, вона має таємницю, яка причаровує оповідача – юного сусіда Максиміліана, який, унаслідок юнацької іще чистоти й відкритості здатен зрозуміти більше, ніж решта мешканців Гарзру. Невдовзі у життя Ліни увійде кохання, збуривши усе місто та давши поштовх подальшим подіям.

Видатні книги про незвичайних жінок часто містять в собі ознаки саме соціальної драми, адже жінка, що прагне щастя, свободи, самореалізації, завжди стикається із соціальними перепонами різного ступеню жорсткості. Представниці «другої статі» доводиться боротися з оточенням, щоб стати справжньою авторкою свого життя. Іноді жінці вдається досягти бажаного, однак дуже часто така боротьба призводить до трагедій. Традиційне суспільство не любить бунтівників, хоч, зрідка його вдається обманути або приголомшити.

Серед таких книг хочеться згадати «Червону літера» Готорна, роман про адюльтер та громадську страту. В романі жінка вступає в заборонений зв’язок, наражаючись на публічний осуд, приниження та остракізм, однак вона не вважає жертву надмірною, оскільки, на її погляд, вона, попри все, має право бути з тим, кого покохала. Подібним чином реагує суспільство на вибір героїні і в романі «Жінка французького лейтенанта» Фаулза; Сара, на відміну від Естер Готорна, незаміжня, однак і їй не вільно мати любовні зв’язки за власним бажанням. Оточення нарікає її пропащою, в неї немає ані друзів, ані гідної роботи, ані особистих перспектив.

Звісно, «Місто незачинених дверей» не пропонує читачу аж настільки трагічної історії, однак героїня «Міста…», Ліна, також демонструє гордість і силу духу, якій можна позаздрити. Подібно до Сари Фаулза, вона гідно витримує ворожнечу мешканців міста та не втрачає надію на краще життя. Подібно ж, поворотним моментом для Ліни стане зустріч з чоловіком, якого не відштовхне її репутація та який зуміє розгледіти в ній непересічну особистість.

Прикметно, як неоднозначно реагують чоловіки на «пропащих» жінок – одних це дратує, лютить, під’юджує до цькування, інших, навпаки, приваблює, обіцяючи зустріч із таємницею. Одним це зрештою приносить щастя, іншим же може зіпсувати життя, або приректи на гіркоту і тугу за нездійсненим. У романі Фаулза Чарльз прагне зрозуміти й порятувати Сару та врешті закохується в неї. Чоловіки, яких приваблює Ліна, також готові на відчайдушні вчинки, аби наблизитися до неї, навіть попри нерозуміння і осуд оточення.

Якщо говорити про відносини невеличкого міста та жінки, мимохіть згадується стрічка фон Трієра «Доґвіль». У цій історії городяни спершу привітно приймають утікачку Грейс, зате пізніше, дізнавшись про її безвихідне становище, опускаються до жорстокого морального та фізичної знущання над жінкою. Звичайно, у фільмі зображено вкрай похмурий розвиток подій, однак помилкою було би думати, що люди неспроможні на подібну жорстокість, особливо ж за умов повної безкарності. Ліні з «Міста…» вдається відбити найгірші зазіхання, однак небезпека не минає, змушуючи дівчину уникати товариства і пильнувати кожен крок. Хтозна, що могло б статися, коли б дівчина не мала можливості виїхати з міста, адже відомо, що в закритих спільнотах, на зразок, скажімо, в’язниць, насилля часто стає буденним явищем.

Зовсім іншу, хоча також не безхмарну, історію жінки в невеличкому місті розказує авторка роману «Шоколад», Джоан Гарріс. Вільна та творча Віанна відкриває у французькому містечку шоколадну крамничку, однак місцевий священик, який бачить в ній загрозу пристойності і своїй владі у парафії, налаштовує городян проти неї. В цьому сюжеті не обійшлося без містики – героїня володіє особливими здібностями, що відсилає читача до образу жінки-відьми. Віанна не збирається здаватися і, завдяки своїй чарівності і силі духу врешті завойовує прихильність мешканців міста. Це – один з небагатьох сюжетів, де доля жінки-бунтівниці складається щасливо, можливо, якраз через те, що на боці героїні – надприродні вміння, яких, переважно, бракує у реальному житті.

Ліну з роману «Місто незачинених дверей» також називають відьмою, хоч особливих підстав для цього немає. Втім, авторка дуже делікатно натякає на особливий зв’язок Ліни та старого горіха, що росте на центральній площі Гарзру. За легендою, дерево росте там з прадавніх часів, даруючи мешканцям міста життєву енергію, тож, кажуть, варто дереву всохнути, то і місто невдовзі занепаде. Дівчина приходить до дерева, шукаючи в нього підтримки, якої не може отримати від людей. Сама вона порівнює своє серце з горіхом, запнутим у міцну шкаралупу, яка захищає, але й не пускає нікого всередину. Зрештою, після від’їзду дівчини місто і справді знелюдніє, хоч вона ніяк до цього не докладеться, принаймні, свідомо. Авторка натякає, немовби – дивні, горді, сміливі люди потрібні кожній спільноті, нехай навіть спільнота не розуміє їхньої цінності.

Таким чином, Ліна із «Міста…» поєднує в собі декілька цікавих образів – відьми, пропащої, жертви і навіть, певною мірою, фатальної жінки. Образ відьми на загал популярний в українській літературі; його можна знайти і у класиків, Шевченка чи Квітки-Основ’яненка, і в сучасних авторів на зразок Лади Лузіної. Ставлення до відьом в Україні з різних історичних причин радше романтичне, ніж вороже, хоча й позначене осторогою та певним відчуженням.

До образу жінки-жертви звертаються так само часто. Тут можна згадати і «Повію» Панаса Мирного і «Козачку» Марка Вовчка, і сучаснішу «Солодку Дарусю» Матіос. Доля жінки, в якої майже немає важелів впливу на своє життя, як правило, трагічна; іноді поряд з нею з’являються потенційні рятівники, однак їм або бракне ресурсів, або ж рятівник, скориставшись нагодою, перетворюється на агресора. Понад тим, жінка-жертва часто іде шляхом спокутування провини, вільної чи невільної, заганяючи себе як не в могилу, так в безвихідь. Ліна з «Міста…» могла б жити кращим життям, однак її також мучить провина за те, чого вона не бажала і що не в змозі контролювати – почуття і вчинки інших людей. Якоюсь мірою вона сама себе карає, живучи у ворожому до неї місті; їй потрібен серйозний поштовх, щоб усвідомити це і змінити свою поведінку.

Що ж стосується образу фатальної жінки, він набув популярності в модерні часи, до нього, скажімо, часто звертався Франко. Жіноча «фатальність» властива також міфологічним сюжетам про русалок і чарівниць; в сучасній же літературі більш популярний образ «стерви», яка не стільки причаровує чоловіків, як просто не зациклюється на них, ставляючи власну реалізацію на перше місце. Головна героїня «Міста незачинених дверей» в цьому сенсі залишається традиційно фемінною героїнею – вона працює в гуманітарній сфері, добре готує, співає, має гарний смак. Ліна не конкурує з чоловіками, не прагне кар’єрних звершень, однак вона, попри все, залишається собою, не даючи чоловікам вирішувати її долю. Можливо, саме це і доводить до сказу закоханого в неї залицяльника; зрештою, образ femme fatale – це, найчастіше, чоловіча демонізація незрозумілої – сильної та незалежної жінки.

Делікатній, чутливій, але гордій дівчині нелегко ведеться в Гарзрзі. Такій вразливій людині, мабуть, всюди довелось би непросто, однак саме в невеличкому місті її боротьба за гідне життя стає особливо запеклою. Місто і Ліна пов’язані на якомусь містичному рівні, однак стосунки їхні не складаються, і звичне з дитинства життєве середовище перетворюється на пастку. Чи могло бути інакше? Адже, як ми бачимо на прикладі Віанни, теоретично, жінка може побудувати нормальні, приязні взаємини з жителями невеликого міста і навіть знайти в ньому своє щастя. В чому ж така фатальна особливість саме Гарзру?

З перших же сторінок авторка повідомляє нам, що мешканці міста не терплять індивідуальності. Городяни повинні жити за правилами міста або не жити в ньому взагалі; вільнодумців виживають або ж роблять їхнє життя нестерпним. Ці умови дуже категоричні, сказати б навіть, тоталітарні.

В сучасній культурній та соціальній теорії говорять про важливість бунтаря для системи. Такий персонаж, якого іще часом називають трікстером, ставить під сумнів чинні цінності та правила, дозволяючи суспільству еволюціонувати. Звісно, не завжди таке протистояння закінчується добре для самого бунтаря чи для громади, однак без протесту, боротьби і, як наслідок, переосмислення застарілих моделей поведінки, на таку громаду чекає стагнація і розпад. У добре збалансованому, різноманітному суспільстві порушник правил може навіть стати популярним, якщо, скажімо, має мистецький талант. Він може стати «внутрішнім іншим», який задає незручні питання, дозволяючи громаді подивитися на себе об’єктивно та змінитися на краще.

Ласкне-су-Танн, містечко, в якому оселилася шоколадниця Віанна, змогло зрештою прийняти цю незвичайну жінку, і життя багатьох городян стало щасливішим.

Гарзру ж непотрібні «інші», місто не хоче, а може, й не здатне змінюватися, немовби та життєва енергія, якою ділилося старе дерево, з якоїсь причини вичерпалася. Авторка каже: «Гарзр не любить щасливих». Так не люблять щасливих люди, сповнені гіркоти через втрачені можливості чи невірно зроблений вибір. І Ліна, і Максиміліан також повинні зробити вибір у непростій ситуації; вони повинні вирішити – плисти за течією, чи боротися заради збереження власної гідності.

Цей вибір тяжкий для кожного, однак не можна бути справді щасливим, втративши гідність чи, як каже авторка, «поторгувавши душею». «Місто незачинених дверей» дозволяє читачеві поміркувати над тим, що він чи вона зробили би у подібних обставинах.

Проблема свободи і гідності завжди на часі, сьогодні ж вона набула особливої гостроти.  



Марина Соколян
Намагається переконати себе та видавця, що текст на 5 д. а. можна видавати

Триває збір коштів на книгу

Зібрано на редагування
1 200,00