Я не знаю, як розповісти про цю книжку без спойлерів.

Почну з головного - вона художня. Дія відбувається, як завжди в Нікітіна, в Києві, більше того - ще в старому автентичному, доремонтному кафе "Ольжин двір" під історичним музеєм, з мореним деревом, мапами й автомобільними номерами сотні країн на стінах, на книжковому ринку Петрівка, в київських букіністичних книгарнях, на аукціоні в Німеччині тощо, і вся детективна історія, що місцями переходить в бандитські розборки, закручена довкола невідомого рукопису Миколи Васильовича Гоголя, за яким полюють одразу два колекціонери-товстосуми. Ні більше, ні менше, як третій том "Мертвих душ", встановлення авторства якого і рухає вперед інтригу книжки. Скажу зразу, що московські критик свого часу вирішили, що уривки (Нікітін їх подає) таки справді належать перу Гоголя, і написали в якійсь зі своїх літературних газет, що в Києві знайшли невідомий рукопис Миколи Васильовича. Скажу тільки, що Нікітін дійсно певний час працював в наших архівах з рукописами Миколи Васильовича - гумові рукавички, ніяких фотоапаратів і смартфонів, і старайтеся на рукопис не дихати, цих сторінок справді торкався Гоголь. Однак, на цьому все. Все сказане далі, буде зайвим для передмови. Тим паче, що рукопис виявився розділеним навпіл, і тепер кожен з власників полює за іншою її половиною.
Тут без китайської містики і перестрілок в "Ольжиному дворі" не обійтися. Мабуть саме після них ресторатори затіяли свій пафосний євроремонт.