Це сьомий, але написаний найпершим, ще у 2007 році, роман Міли Іванцової. Зі слів авторки:
«Цей роман лишень про три осінні тижні з життя колишнього Києва. Він перекине читача у той не дуже далекий час, коли вічне і мудре місто терпіло нас-киян, доволі інертних і лінуватих, котрі не надто переймалися чимось далі власного інтересу і не могли захистити ні себе, ні місто від різного штибу амбітних, але байдужих до столиці зайд-правителів. Терпіло заробітчан, які накрили його хвилею в пошуках роботи, високої чи базарної, і теж не надто дослухалися до пульсу старовинного міста як живої істоти… Але всі ми у ньому жили, переплітаючись долями, більше чи менше цінуючи сам цей факт і один одного. Долали кожен свої сходинки, набивали кожен свої ґулі та, розчаровані результатами першого Майдану, знову сподівалися лишень на себе, не надто вірячи в «манну» з Печерських пагорбів. Працювали, виживали, любили, або шукали любові, подекуди замінюючи її сурогатом. Дехто покидав Київ і Україну назавжди, зневірившись у можливості перемін. Дехто полишав метушню цього міста, але навічно залишався прахом в його землі.
Автор не читає моралі. Не судить героїв. Не робить висновків. Вважайте, що просто дивитеся фільм про звичайні людські історії, які підгледіла прихована камера.
І знайте – ми змінилися. І автор. І Київ. І його мешканці. Навіть якщо хтось вважає, що він був осторонь. Ми всі пливемо в одному човні».