ДІЙСНІСТЬ УСЕ ЩЕ РОЗПІЗНАЄТЬСЯ

Богдан-Олег Горобчук належить до покоління українців, народжених після аварії на Чорнобильській АЕС. Післячорнобильська література починається насправді саме з нього. Народжені раніше ввібрали з молоком матері дещо інший світ. Звідки взялося друге ім’я «Олег»? Чому воно допасовується до «Богдана» через рисочку? Можливо, це алюзія до Богдана Ігоря Антонича, два імені якого в радянські часи також писали через рисочку. Можливо, данина поезії Олега Лишеги, яка була і залишається важливою для Горобчука. Так чи так, ідеться про натурфілософію — людину в природі і природу в людині.

Антоничу ще нічого не було відомо про атомні вибухи і радіаційне отруєння. Лишега, коли писав свій «Великий міст», дещо про ці речі вже знав. Післячорнобильський час перетворив натурфілософію на тотальність. Колишні структури втратили міцність, слова почали втрачати сенси. Художня література перебувала під дією інерції, тому українські поети й далі продовжували римувати, заганяти слова у ті чи ті ритми, звертатися до народу і його владоможних представників. Інерція — підступна, бо підмінює те, що є в бутті, мовними кліше. Відмовитися від них у поезії — це відмовитися від звиклих засобів поезописання.

 І Богдан-Олег Горобчук був одним з перших українських поетів нового тисячоліття, хто наважився на цей крок. Найважче відмовитися від метафори. Найлегше 5 — від силабо-тоніки і рим. Та кому під силу запропонувати нову післячорнобильську натурфілософію? Судячи з віршів Богдана-Олега, зміни відбуваються повільно і незворотньо, зі швидкістю, яка перетворює інформаційне повідомлення на поезію:

«у світі налічується близько 200 видів ірисів, що зростають на 5 континентах, 15 класів, які об’єднують понад 80 тис. сортів, створених і відібраних колекціонерами всього світу але іще жодного іриса я не подарував тобі» (вірш «іриси»)

Постчорнобильській людині варто пригадати цю інформацію, щоб відчути вину. І все-таки метафор не менше, ніж прямих називань. Виявляється, традицію важко знищити навіть чорнобильським вибухом. Шевченкове «сім’я вечеря коло хати» трансформується у «сімейний портрет в інтер’єрі», «яблука червоні» Рильського — у «татові смачнючі великі червоні яблука». Все відбувається трохи так, як відбувалося раніше. Дійсність усе ще розпізнається. І для того, щоб вірші писалися, все ще потрібне кохання, навіть кохання біороботів. І любов навіть у ринкових умовах — все ж таки, взаємообмін, а смерть — переважно процес. І земля все ще налипає до взуття. Земля — дійсна, а не віртуальна: 6 «яка земля зараз під твоїми ногами? така ж м’яка і чорна, як на моїх кросівках?» (вірш «земля») На ці запитання з нової книги Богдана-Олега, сподіваюся, читач зможе відповісти.

Віктор Неборак