Від автора
Дорогі читачі! От недаремно кажуть: часом реальне життя творить такі сюжети, котрих зумисне й не придумаєш, бо правда іноді неймовірніша за будь-яку вигадку. Зустріч з такою правдою спіткала мене наприкінці 2011 року. Здавалося б, випадкова знайома, з котрою ніхто не зобов’язує спілкуватись, а слово за словом — і ми стали найкращими подругами. І вона розповіла мені свою історію. Відтак у Ваших руках — роман на основі реальних подій, що трапилися в одній незвичайній родині у Вінниці. Маю від родини особистий дозвіл на використання її історії у своєму творі.
Тому ця книга є дуже
особливою для мене. Чи не вперше мені не довелося нічого вигадувати — хіба увімкнути диктофон, слухати і дивуватися, а згодом «переплавити» усі записи на художній текст, змінивши деякі імена, та залишаючи незмінною правду життя. Я лише посередник. Автором цієї книги є саме життя, котре на власний розсуд обрало героїв, скомпонувало сюжет й утілило його в реальних декораціях справжніх невигаданих міст двох країн, розділених кордонами і поєднаних у любові.
Так, цей роман насамперед — історія любові. Безмежної любові до чоловіка, дітей, власного міста, Бога та країни. Якби вона була вигаданою, я сама б не повірила, що так буває. Українська дівчина, яка співала у церковному хорі, та азербайджанський хлопець-мусульманин, виходець із Нагірного Карабаху. І непрохане кохання — таке, що перехоплює подих, унеможливлює життя один без одного. Не може бути? Я бачила — ще й як може! А далі — омріяний шлюб, діти, численні спроби порозумітися з оточенням, долання власних страхів та сумнівів і … ще одне дитяче життя. Неочікуване, але жадане. Його нарекли Саїдом — Щасливим у перекладі з арабської, а він народився смертельно хворим — випробування, що здатне розірвати найміцніші пута, або ж поєднати їх по-справжньому довіку. Як воно, пройти через таке?
На цих сторінках — реальна історія боротьби молодої сім’ї за життя власної дитини, за своє право бути разом. Ця історія, що розгорталася практично в мене на очах, змінила мої уявлення про стан речей, змусила замислитися над сакральними механізмами, які керують людськими долями. Вона вразила, приголомшила, спонукала зупинитися і зрештою спитати себе: а що я можу зробити для цих та багатьох інших людей, яким випали такі складні випробування у наш непевний час? Відчуваю, просто зобов’язана поділитися нею з іншими. Вірю, історія простої родини, яка долає нездоланне, ще більше надихне всіх нас відстоювати й власні переконання та ідеали, не опускати рук у найтяжчі хвилини життя, невпинно рухатися уперед і здобувати кожен свої перемоги. І нашу найбільшу спільну перемогу — єдину, мирну та сильну Україну.
Чи може одна книга змінити щось у світі? Не знаю. Але якщо їй вдасться змінити щось у світогляді бодай однієї людини, яка переповість про своє відкриття іншій, уже вважатиму це досягненням. Понад усе хочеться, аби подібні негаразди не спіткали більше жодної родини і жодної дитини. Тому щиро сподіваюся, що ця невигадана історія ще й укотре приверне увагу до актуальних проблем медицини та соціальної незахищеності пересічних громадян у нашій країні. Адже такі випадки не поодинокі — щодня десь народжується хвора дитина. Та ніхто не приходить у цей світ випадково. Кожен має право на життя. Право бути щасливим.
З повагою,
Вікторія Гранецька