Сторінка книги

Мерехтіло : серія Цілодобово-2

30,00грн

Коробчук у дорозі:

речитатив чи річ тятиви?


Навіщо люди взагалі пишуть вірші? Для чого поети щодня,
у всьому світі народжують кілометри рядків, римованих і
неримованих, перебирають у головах ті сотні тисяч образів,
метафор, асоціацій? Єдиним переконливим поясненням цієї
загалом безглуздої людської діяльності є одвічна боротьба
космосу з хаосом. Із міріадів слів митець шукає (і часом навіть
знаходить) оту одну-єдину вірну комбінацію, яка й називається
поезією. Неначе в японській головоломці «судоку», чи як вона
там називається — всі деталі опиняються на своєму місці, і
запановує гармонія. Розв’язань багато, але вірне — одне-єдине.
Шлях до нього довгий, складний, але сам по собі цей шлях,
приносить насолоду тому, хто долає його.
У випадку з Павлом Коробчуком вже давно не слід вести
мову про перші кроки в поезії — швидше це будуть роздуми
про молодого, та вже досвідченого мандрівника, котрий,
пройшовши частину шляху, спинився перепочити. І озирнутися
на пройдене. Чотири збірки віршів — це почесно, але й
відповідально. Або ж навпаки — відповідально і почесно. П’ята
збірка — такий собі рубіж. Назад дороги нема.
Павло Коробчук сьогоднішній пише, як дихає. А дихає він
іще більш-менш рівномірно й розлого, бо в молодих поетів
легені не так забиті смогом часу, і дихання в них перехоплює
переважно від емоцій, а не з банальних фізіологічних причин. У
новій збірці цей помірний (і навіть рівномірний, хоча не скрізь)
темп виникає вже чи не з першого вірша:
6
Мій голос давно не мав опори у вигляді чужого слуху.
Все, що мало бути промовлене, — кишіло всередині грубими
мазками.
Ці рядки не вражають чеканним ритмом, вони розлогі й
розтягнуті, проте саме в такому розмірі криється можливість
пройти довгу дистанцію розповіді, або сповіді. Коломийковим
ритмом цього всього не виповісти — дихання зіб’ється. А тут
є можливість зробити зайвий вдих, чи зайвий видих просто
посеред рядка.
Ця розповідна, майже гомерівська ритміка зникає лише
у випадках, коли з віршів струмує оте єдине почуття, здатне
струснути поетом — Любов. Звісно ж, усяка поезія має бути
сповнена любов’ю, але переважно любов’ю загальною, з
маленької літери. Коли ж вона Любов з великої, тоді Павлові
пишеться отак:
ви знаєте як шкіра шелестить
коли о третій ночі
я перечитую листи
дівочі
ви знаєте як літо промина
тепло ховає у кору дерев
так я ховаю ніжність променад
в резерв
У наведених рядках важливий не лише перегук з класиком
— хоча він теж свідчить про пов’язаність покоління сьогоднішніх
7
віршотворців з поетами віків минулих. Тут привертає увагу
досвідченого читача ще й те, що у критиків називається
зашмульганим словосполученням «творче переосмислення», з
наголосом на слові «творче». Коробчук — поет інтелектуальний,
а в наші часи попси і гламуру це трапляється нечасто. І
його непрості ритми потребують налаштованого на них,
підготованого читача, який теж сьогодні зустрічається дедалі
рідше.
Та не тільки ритміка є прикметною ознакою творчості
Коробчука. Його образна система — це ще не повна енциклопедія,
та вже такий собі кишеньковий енциклопедичний однотомник-
довідник, у якому змішалися предмети побуту попередніх часів
і довколишні реалії початку другого десятиліття ХХІ сторіччя:
зграї повітряних кульок і комп’ютерні ігри, засохлі очні лінзи і
від’єднані навушники до плеєра, офіціантка в барі «Купідон» і
продавець-консультант, що торгує відстанями. І навіть «вихідні»
у Павла — це не дні, а дзвінки. Теж, здається — ознака часу.
А назва збірки «Мерехтіло», а також її дві частини
— «Вогнетривке» і «Легкозаймисте», вочевидь мають
перегукуватися зі славетною фразою про рукописи, які не
горять. Нетлінність поезії, звісно ж, має місце, але просто
лежати у далекій шухляді, хоча й уникнувши вогню — цього для
поезії замало. Все ж таки поезія — це шлях, як говорилося вище.
Тож віддихавшись, передихнувши, видихнувши і вдихнувши
знову, поет Павло Коробчук має продовжити свою мандрівку. Й
по можливості, повести когось із нас за собою.
Олександр Ірванець

Олександр Ірванець
Поет, музикант, журналіст. Народився 1984 року на Петра й Павла в місті Луцьку. Навчався на відділенні сходознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Автор поетичних книг: "Натщенебо" ("Смолоскип", Київ, 2005); "Цілодобово" (спільно з Б. Горобчуком та О. Коцаревим) ("Факт", Київ, 2007); "Кайфологія" ("Факт", Київ, 2010), "Динозавр" ("Ярославів Вал", Київ, 2011).

Автор роману "Море для шульги" ("Твердиня", Луцьк, 2012).

Лауреат конкурсів "Неповторність" (2003), "Смолоскип" (2004), "Молоде вино" (2005), "Неосфера" (2006), "Підкова Пегаса" (2006), "Літературний Олімп" (2007), "Просто так" (2008), "Привітання життя" (2009), конкурсу сайту slonyk.com (2010), "Коронація слова" (2012).

Переможець чотирнадцяти літературних слемів: слем на фестивалі "ZЕХ" (2006), львівський слем (2008), білорусько-український слем (2008), слем на Шустер Live (2008), німецько-український слем (2009), Київський літературний слем (2009), слем в "Авеню" (2009), слем Київської вищої ліги слему (2010), Останній слем 2012 (2012) тощо, фіналіст І-ого україно-російського слему (2007), ірпінського (2006) та хмельницького (2007) слемів тощо.

Друкувався в часописах: "Афіша", "Політика і культура", "Шо", "Сучасність", "Кур’єр Кривбасу", "Київська Русь", "Tygiel Kultury" "Нова проза", "Radar", "Просто неба", "Святий Володимир" тощо, антологіях: "2 тонни","IІ, ІV міжнародний фестиваль у Львові", "Бурлюкбук", "Харківська барикада-2", "Кіт Матіфас та інші...", Англомовна антологія сучукр поезії, антологія української поезії італійською мовою "Made in Ukraine" тощо. Літературні та публіцистичні твори періодично з’являються на сайтах lyrikline.org, bukvoid.com.ua, molodaukraina.org, samvydav.net, tochka.org.ua, inlit.com.ua, slonyk.com, kultrevansh.com тощо.

Учасник літературних акцій та фестивалів по всій Україні, а також у Берліні, Москві, Празі, Мінську, Кракові. Гість письменницького фонду Literaturwerkstatt Berlin.

Твори перекладалися на англійську, німецьку, італійську, польську, литовську, білоруську, словацьку та російську мови.