Сторінка книги

ДРІМДАЙВЕРИ

0,00грн

Марина Соколян

Сни тих, що прокинулись

Тема снів, безперечно, одна з найпопулярніших в літературі, та і в культурі загалом. Ані релігія, ані наука не лишаються байдужими до цього питання; митці шукають у снах натхнення, філософи – прозріння, психіатри – діагнози. Не хочеться думати про той день, коли наука нарешті дасть остаточне пояснення природі снів, бо тоді закриються іще одні двері до чудесного, яких і так щодня стає все менше. Адже, схоже на те, що людська свідомість потребує особливого простору, де можливе все, а отже такого, де кожен може знайти свій особливий ключ до змін.

Як на мій погляд, саме про це ідеться в новій книзі Остапа Соколюка «Дрімдайвери». Цю назву можна бути би перекласти з англійської приблизно як «пірнальники снів», і мова тут власне про особливі взаємини людей зі снами. Особливі, адже головні герої – група підлітків та їхній старший знайомець бачать спільні сни, і це, звісно, не може не вплинути на їхні стосунки і подальші долі.

Жанр повісті можна визначити як містичний трилер. Сни не просто пов’язують доти незнайомих людей, але і змушують їх спільно іти до певної мети, яка може стати відкриттям, а може – катастрофою. Уже в передмові автор натякає, що історія завершиться смертю, один з персонажів стане вбивцею, і це, звісно, тримає читача в напрузі, як і належить всякому доброму трилеру.

Про сни можна розказувати як завгодно. Можна поетично й розважливо, як Борхес, захопливо, як Желязни, парадоксально як Чжуан Цзи. Однак часто автори (від шедеврів Лавкрафта і Кінга до безсмертних слешерів про Фреді Крюгера) обирають для своїх сюжетів темний бік нічних видінь, аби дивувати, лякати і часом навіть виховувати. В цьому немає нічого дивного, адже кошмари – дуже сильний прийом; у таких снах людина особливо беззахисна, а страх – особливо потужний. Автор «Дрімдайверів» торкається цієї теми, окреслюючи основні людські страхи – страх невідомого, страх божевілля і, звісно, смерті. Герої переживають різноманітні неприємні видіння, при чому повторювані образи доволі архетипічні – лабіринт, прадавній ліс, ворота з-поза яких лине невідома загроза. Однак автор не спиняється лише на переживанні страху, в цих видіннях кожен намагається знайти сенс чи розв’язати загадку, що робить героїв не пасивними жертвами, але учасниками пригоди.

Головні герої повісті (окрім одного, про якого – трохи далі) – підлітки. Це, з одного боку добре окреслює майбутню аудиторію книги, з іншого – дає автору можливість працювати з пластичними, ще не до кінця сформованими характерами та цілою низкою проблем властивих саме для цього періоду. Слід сказати, що персонажі твору – одна з найбільших його удач. Вони зрозумілі, впізнавані, а найголовніше – живі, ним легко співчувати, адже кожен зможе знайти щось особисте в тому чи іншому юнацькому характері. Та і проблеми, які обсідають персонажів, також дуже зрозумілі – кохання, щасливе або ні, непорозуміння з батьками, проблеми з однолітками, і найголовніше – пошук свого власного життєвого шляху, насичений всілякого роду сподіваннями і тривогами.

Отож, сновидчі проблеми виникають в житті сімох підлітків якраз вчасно, аби захопити їхні юні серця. Ще б пак старший, харизматичний чоловік приходить до кожного з них та повідомляє – вони особливі, їх обрано для загадкової гри… Хто ж лишиться байдужим до такої заяви?

Цей таємничий чоловік, який називає себе «призвідником гри» – персонаж, вартий особливої уваги. Помітно, що автор має інтерес до психології та симпатію до архетипу трикстера; цей герой – невідомо, чи людина, чи бог, чи демон, однак зрозуміло, що його втручання драматичним чином змінює долі «обранців». Призвідник запрошує їх до гри, проте мета цієї гри, її правила, зрозумілі лише йому одному, а відмовитись герої не мають і шансу.

Власне, гра – важливий мотив твору. Повість починається з гри в футбол, яка певним чином формує взаємини героїв; крім того, більшість з них так чи інакше захоплюється комп’ютерними іграми, в яких вони, як і цілком реальні підлітки, бачать заледве чи не сенс життя. Власне, простір твору також нагадує комп’ютерну гру, одну з тих, де потрібно сформувати команду з унікальних гравців та виробити спільну стратегію. В цьому, можливо, міститься один з найважливіших уроків повісті: складні проблеми потребують командної гри, що не так і легко дається підліткам на піку свого юнацького індивідуалізму.                

Вибір гри, як основи сюжету досить вдалий, адже гра захоплює, викликає азарт, обіцяючи перемогу або поразку. Зрозуміло, що зустрічами у снах справа не обмежується. Героям належить не просто порозумітися у сні, але навчитися долати цілком справжні страхи і проблеми у реальному світі. Комусь додає потерпань нещасне коханням, комусь – незапланована вагітність, комусь – драматичний сімейний конфлікт, і тут уже не зовсім зрозуміло, де ж саме – у снах чи в дійсному світі ведеться гра. Дедалі складнішим стає життя героїв, до того ж, гнітить похмуре пророцтво: хто ж із них стане вбивцею? Боязкий відмінник чи агресивний здоровань? Ніжна красуня чи саркастична грубіянка? А хто, коли так, буде жертвою? Цей, свого роду, «детектив навиворіт» змушує героїв підозрювати один одного, додаючи особливої гостроти сюжету.
               

Цікаво також поглянути на часопростір, в якому, за задумом автора, відбувається гра. Це – новий район, «приватний сектор» на околиці міста, де заможні люди зводять собі просторі будинки, у більшості з яких поки що ніхто не живе. Тобто це – несформований іще, напівзаселений світ, свого роду внутрішній фронтир. Літераторів усіх часів вабили межові стани і території – саме там, де відбувається зіткнення дійсного і можливого, якраз зручно оселити циклопів, левів або лангольєрів і наразити героїв на різноманітні випробування. У «Дрімдайверах» новий район також резонує із соціальним та психологічним станом героїв – їхнє власне майбутнє таке ж несформоване, сповнене несподіванок і сподівань. Яким воно буде – значною мірою залежить від того, як саме вони зустрінуть перші серйозні випробування свого дорослого життя.
               

Час, в якому відбувають події, також досить абстрактний. Це – початок літа десь в нинішні часи. Сучасність звучить у мові персонажів – це цілком новочасний хвацький молодіжний сленг, але також впізнається в загальних соціальних настроях – сумнівах у перспективах країни, загальній невлаштованості, розриві між поколіннями. Молоді люди не мають привабливих зразків для наслідування, тож їх легко зацікавити якимись альтернативними заняттями, і спільна практика з усвідомлених сновидінь – іще не найгірше, що може з ними статися.
               

Варто мабуть згадати про усвідомлені сновидіння – тему, яку у свій час популяризував Карлос Кастанеда, і яка відтоді зайняла важливе місце в масовій культурі. Думаю, багато хто в підлітковому віці (чи й потім) цікавився можливістю «прокинутися уві сні», аби моделювати чи контролювати цю чудесну віртуальну реальність. «Пірнальники» Соколюка поступово вчаться цієї цікавої справи, проте яку практичну цінність, окрім розважальної, може мати усвідомлене сновидіння? Ми, звичайно, говоримо про містичний трилер, отож в межах жанру застосування умінь сновидців досить безпосереднє. Однак цікаво, що автор натякає і на менш фантастичні можливості, які підвладні нам і в реальному світі. Зокрема, уміння звільнитися від влади уявлень та установок, які отруюють наше життя, схиляючи до вчинків, що суперечать власній природі. Хоча «дрімдайвери» лише починають осягати ці важливі уміння, такий авторський натяк дає надію на те, що вони зможуть зробити правильні висновки зі своїх містичних пригод.
               

Отож, зрештою, виникає питання – чого ж більше в «Дрімдайверах», ігрового чи серйозного, містичного чи реального? Містики, безперечно, в книзі вистачає, однак, як на мене, усі найважливіші вчинки і рішення здійснюються героями в реальності. Не всі з цих рішень правильні, а деякі навіть ведуть до трагедії, проте навряд чи вони повністю спричинені містичними явищами, хоч ті, звичайно, надають ситуації додаткової глибини. На загал, таке можна сказати про життя кожного з нас – іноді нам випадає потрапити в кошмар, уявний чи реальний, і тоді нам належить вибиратися звідти, застосовуючи усі свої сили та вміння. «Пірнальники» – це ті, хто вміє не лише зануритися в чарівне, але й вибратися звідти, винісши, коли пощастить, винагороду, а як ні – життєвий досвід.
               

Остап Соколюк – не новачок в літературі, на його рахунку кілька кіносценаріїв, а його роман «Ені» увійшов до десятки найбільш продаваних книг у мережі магазинів «Буква». Себе автор визначає, як професійного сторітелліра. Справді, розповідати історії в нього виходить дуже добре. Читач, який шукає цікаву, динамічну історію, буде задоволений. Втім, у «Дрімдайверах» є і додаткова цінність для тих, хто шанує пригоди не лише тіла, але і духу. Підліткам, та й не тільки, корисно буде подумати над питанням, яке ставить перед героям таємничий незнайомець – що буде, якщо ти прокинешся насправді? Чи зможеш ж ти тоді звільнитися від нав’язаної тобі гри?






Марина Соколян
Народився 14 січня 1986 року у місті Коломия Івано-Франківської області. Відвідував школу, у котрій колись навчався Василь Стефаник. Закінчив КНУ ім. Тараса Шевченка за спеціальністю музичний фольклор. Із дитинства любив книги, писав прозу та вигадував історії.  

У 2009 році став дипломантом конкурсу Коронація слова у номінації Пєси за драму «Трагікомедія». Паралельно публікувався у альманахах «Четвер» та «Київська Русь». Через два роки побачив світ мій перший художній роман «Людина в (м)асьці» (видавництво Грані Т).  

У 2011 році я закінчив курси кінорежисури у Олександра Шапіро. Пізніше кілька разів працював ghostwriter-ом для замовника із США (кіносценарії). Також у 2011 році за моїм сценарієм була знята короткометражка російським режисером МГУ Петром Медніковим. http://www.youtube.com/watch?v=DLwuvssKaD0 У співавторстві розробив концепцію та написав пілот сіткома «Paradise Production». Проект проданий і, на цей час, заморожений. Окрім того я написав десяток кіносценаріїв, котрі періодично потрапляють у коло інтересів продюсерів, але досі чекають своєї екранізації.  

У 2015 році мою дитячу повість «Двері в казку» відзначили дипломом на Корнійчуковському конкурсі дитячої літератури в Одесі. Також, мій роман «Ені» отримав нагороду на конкурсі видавництва Смолоскип. У наступному році – цей роман (Ені) був надрукований у видавничій групі КМ-БУКС. Водночас, мій роман «Різома» у електронному варіанті продається на сайті http://book-ua.net/RIZOMA-1/  

Окрім того, я багато років працював журналістом, піарником по різних виданнях та у прес-службах міністерств. Хобі та захоплення: психологія, сучасна наука, логічні ігри, йога.

Триває збір коштів на книгу

Необхідно на макет
2 489,00
Необхідно на обкладинку
2 000,00
Необхідно на друк
5 000,00
Необхідно на рекламу
3 000,00