Сторінка книги

Охоронець

30,00грн

На жаль, трохи затерлося, «збаналізувалося» слово талановитий. Вже не має воно того експресивного захоплення, з яким варто говорити про Сергія Батурина. Талановитий письменник і майстерно написаний твір. Роман, який я читала, вже зовсім не новий (2002 рік), та мені чомусь здається, що ще не всі з ним ознайомились, а дарма. «Охоронець» став для мене романом, що вщент ламає стереотипи. Після прочитання цього твору я остаточно впевнилась у тому, що історичний роман зовсім не є нудним жанром.


Сам автор тактовно застрахував себе від можливих закидів «прискіпливих знавців історії» ще у символічній передмові, але робити це було зовсім необов’язково, адже розповідь зацікавить читачів перш за все не історичними фактами, а своїми художніми рисами. Але куди вже подінешся: топос самоприниження – данина традиції.

Що не зовсім типово для українського історичного роману – головним героєм є не гетьман і не князь. Йдеться в романі про часи князювання Святослава у Київській Русі і головним героєм (не персонажем, а саме героєм) є князів бодігард.

Написано твір легко і з душею, тому він вражає своєю простотою в геніальності. Нічого нетрадиційного у романі я не знайшла, скоріше навпаки – стиль дуже нагадує манери старої доброї класичної української літератури. Читати приємно і корисно. Як для пробуждення любові до власної історії, для віри у глибоке й чисте і для підготовки до контрольної за змістом «Повісті временних літ». Останнє рекомендую з власного досвіду – імена значно легше запам’ятовуються. Я б, до речі, з цією метою вводила «Охоронця» до курсу шкільної української літератури.

Композиційно роман Батурина – повість у повісті, проте зовнішнє її обрамлення значно менше як за обсягом так і за смисловим навантаженням. Обрамлення – це своєрідний авторський відступ на тему історичної спадщини, де пам’ятку руської культури знаходять більш близькі до нас в історичному часі люди. Здається мені, що ми як сучасні читачі теж будемо задіяні у творі в якості обрамлення наступного рівня. Але то все, звісно ж, у процесі читання.

Мова роману є цілком зрозумілою і сприйнятною для сучасного читача. Історичний шарм у мові на диво вдало відтворено сучасними засобами:. Особисто мені, людині, що аж ніяк не була свідком подій Х століття, було відчутно, що події у творі розгортались століттями тому, та відчуття це цілком безболісне. Ба! Навіть приємне.

Розв’язка історичного мотиву у творі є цілком логічною і досить відомою для українців ознайомлених з історією. А от розв’язка внутрішнього конфлікту твору доволі неочікувана, за що авторові окрема подяка.

Вікових, статевих, расових, класових, релігійних обмежень та будь-яких інших для читачів немає. Читайте і отримуйте естетичну насолоду. «Охоронець» дає всі підстави для того.

Тетяна Таланова
Я — Сергій Батурин із Києва. У цьому місті я народився, закінчив школу та інститут, одружився й виростив двох синів. Тут живе більшість моїх друзів та родичів.  У тій чи іншій іпостасі Київ завжди присутній у моїх творах. Я захоплююсь цим містом завжди, а надто – восени, коли з дерев падає жовте листя, а небо пряно пахне чи то грибами, чи то коньяком. Мої  улюблені поети – Ігор Римарук та Анна Малігон, художник – Айвазовський, музикант – Інгві Мальмстін. Серед музичних уподобань – Стравінський, Вівальді, Гріг, Сальєрі. А ще я люблю важкий рок: “Slade”, “Hammerfall” і ще багато різних гуртів. Мої улюблені співаки – Олександр Градський і Тар'я Турунен. Залюбки слухаю німецьку співачку Момо Кольшміт, в Україні її, на жаль, знають мало. Це, мабуть, усе, що я хотів би розповісти про себе.