Він заліг за пень, наготовив свою «Гюрзу», майже одразу побачив з праворуч у просвіті між негустими деревами силует людини, що тихо рухалася, тримаючи пістолет напоготові, й прицілився. От зараз плавно спустимо гачок і... Та раптом — пум-пум-пум — хтось випередив «Ільїна», зрізавши переслідувача короткою чергою з якогось нестандартного («калаш» будь-якої модифікації «Віктор Іванович» змолоду безпомилково пізнавав на слух) автомата. Хто цей невідомий рятівник, що прийшов на допомогу в найскрутніший момент, і на що очікувати в результаті його появи, розмірковувати часу не було. «Ільїн» уп’явся поглядом
у далечінь: десь там зачаїлися ще двоє озброєних ворогів.
Пум-пум-пум — знов видав коротку чергу невидимий автоматник, і йому відповіли декілька пістолетів. «Ільїну» здалося, що три, але такого бути не могло: в джипі сиділо п’ятеро, одного він завалив у кабіні, ще одного — біля валуна, і одного тільки-но поклав невідомий стрілець. Виходить, залишилося двоє, а на слух здається — вогонь ведеться з трьох позицій. Він не став гадати, скинув куртку й поповз, ховаючись, як колись учили, в складках місцевості, на звук пострілів.
Добре все ж, що, поспіхом забираючись з державної дачі — так скромно називалася комфортабельна заміська резиденція місцевого губернатора, він здогадався вбратися в темні брюки та светр, і тепер не кидався у вічі, переповзаючи по землі у незнайомій гущавині.
Йому вдалося підібратися до одного зі своїх переслідувачів ззаду майже впритул: моцак у камуфляжі лежав у западині з пістолетом напоготові, уважно вдивляючись в тайгу з того боку, звідки лунали автоматні черги. «Ільїн» одразу впізнав його: це був майор Молодцов, права рука полковника Ваніна, коменданта закладу, де ще годину тому вони з Неллі так прекрасно проводили час. Ось і підтвердження: Ванін — частина великої змови. Бувалий «Віктор» ретельно прицілився й першим же пострілом поміж лопаток вразив невдаху майора. Те, що насамперед треба відкинути зброю від вбитого ворога, — азбука війни. Хто знає, може, він лише непритомний, а зараз оклигає й почне стріляти? Таке не раз траплялося, і люди ставали жертвою власної легковажності. «Ільїн» підскочив до мерця, ногою відфутболив подалі його «Гюрзу», мить подумав і добив контрольним пострілом. Голова здорованя луснула стиглим кавуном. «А ви кажете — «все», Вікторе Івановичу, а поразка — вона в голові!» — підморгнув сам собі «Ільїн». Десь поряд запумкав нерозпізнаний скоростріл, довелося падати на землю у заглибину поряд із мерцем. Стукнула в голову невчасна думка: «Хоч би в крові не вимаститись».
На галявину, котра прекрасно прострілювалася із заглиблення, що правило за позицію для «Віктора Івановича», вихопився з якоюсь короткою зброєю в руці той самий капітан, який нещодавно випроваджував парочку з резиденції, але вдягнений уже не в парадну форму, а в плямистий камуфляж. Сторожко роззираючись навколо, він завченим рухом пішов з імовірної лінії прицілювання, побачив "Ільїна" і поряд мертвого майора, помітно зрадів, опустив ствол, усміхнувся, підніс правицю до покритої камуфляжною банданою голови й зібрався за всією формою рапортувати лежачому:
— Товаришу...
— Ільїн, Віктор Іванович, — з показною гідністю звівся на ноги той і, обтрушуючи з одягу листя та землю, кинув: — Вільно. Тебе як звуть, капітане?
— Юрій Кондрашов.